євроатлантичний вектор зовнішньої політики Турецької Республіки за президентства Р.Т. Ердогана // Нарміна Шаіг кизи Ґараєва

Ґараєва Н.Ш. євроатлантичний вектор зовнішньої політики Турецької Республіки за президентства Р.Т. Ердогана. – Кваліфікаційна наукова праця на, правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за, спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні, студії (29 Міжнародні відносини). – Київський національний університет імені, Тараса Шевченка, Київ, 2024., Дослідження присвячено науковій проблемі формування та реалізації в, добу президентства Реджепа Тайіпа Ердогана державної політики Турецької, Республіки у сфері зовнішніх зносин у контексті її членства в Організації, Північноатлантичного договору та перебування у статусі країни-кандидата на, членство в європейському Союзі. По-перше, в роботі окреслені параметри, зовнішньої політики країни як такі з огляду на її геоцивілізаційний архетип, з, одного боку, та паттерни становлення та еволюції політичного лідерства, Р. Т. Ердогана – з іншого. По-друге, дисертація розкриває ключові, характеристики Туреччини як контрибутора у впровадження порядку денного, НАТО. Так, в дослідженні проаналізовано роль країни у втіленні принципу, «неподільності безпеки» у Північноатлантичному регіоні, зокрема у призмі її, військово-стратегічного потенціалу та участі в операціях НАТО зі встановлення, й підтримання миру і союзних ad hoc місіях зі стабілізації кризових ситуацій та, сприяння безпеці, а також прозахідної позиції офіційної Анкари щодо кейсів, одностороннього проголошення незалежності Республіки Косово та анексії, Кримського півострову як точок принципового геополітичного протистояння за, лінією НАТО-Росія. Водночас у роботі з’ясовано джерела розбіжностей позицій, Туреччини та інших держав-членів НАТО щодо актуальних політико-, безпекових питань, як-от проблематики сирійського та лівійського, врегулювання, «допустимих меж» розбудови взаємодії із Росією, а також3, розширення НАТО. По-третє, в дисертації встановлено контроверсійні аспекти, зовнішньої політики Туреччини з огляду на її євроінтеграційні прагнення. Так,, проаналізовано передумови відкриття та динаміку переговорів про вступ країни, до єС, у тому числі з огляду на відсутність прогресу у врегулюванні Кіпрського, питання як перешкоду на шляху до її європейської інтеграції, а також вплив, ідейно-ціннісного фактору в архітектурі взаємовідносин між Анкарою та, Брюсселем. Окрім цього, розкрито специфіку співпраці Туреччини та єС у, торговельно-економічній сфері, а також їх взаємодії у напрямку вирішення, проблеми біженців та нелегальної транзитної міграції як спільного безпекового, виклика поряд із низкою супроводжуючих компонентів стратегічного, партнерства. Нарешті, в роботі визначені перспективи реалізації, євроінтеграційного курсу країни, враховуючи наявність суттєвих дивергенцій у, позиціях Туреччини та чинних держав-членів єС щодо шляхів досягнення, стійкої деескалації у Східному Середземномор’ї та з огляду на брак, узгодженості політики офіційної Анкари у сфері зовнішніх зносин із засадами, спільної зовнішньої і безпекової політики єС в цілому, а також беручи до уваги, занепокоєння Брюсселя стосовно тенденції до детеріорації ситуації навколо, захисту прав людини та забезпечення верховенства права в країні., Встановлено, що в контексті аналізу зовнішньої політики Туреччини за, президентства Р. Т. Ердогана, зокрема її євроатлантичного вектора, атрибути, концепції «активний-незалежний» в рамках теорії «концепцій національної, ролі» якнайкраще обумовлюють сукупність усталених серед турецького, естеблішменту уявлень про місце Туреччини на міжнародній арені, втілюючись, в ухваленні спрямованих на захист національних інтересів, зовнішньополітичних рішень та здійсненні завзятої дипломатичної діяльності., Розкрито емпіричне обґрунтування та вплив на політику Туреччини у сфері, зовнішніх зносин концепту «ердоганізму», що відображає владно-політичні, ідеали та порядок денний вищого політичного керівництва та уряду Туреччини, за харизматичного лідерства Р. Т. Ердогана й асоціюється із вдалим, поєднанням здобутків османської та кемалістської спадщини турецької нації.4, Визначено, що на добу президентства Р. Т. Ердогана припала успішна, інструменталізація «ковід-дипломатії» у якості інструмента м’якої сили в, рамках «ініціативної та гуманітарної зовнішньої політики» офіційної Анкари в, контексті екстернальних заходів гуманітарної допомоги під час боротьби із, пандемією коронавірусу. Обґрунтовано, що формування та реалізація, євроатлантичного вектора зовнішньої політики Туреччини корелюються зі, специфікою становлення, еволюції та особливостей політичного лідерства, Р. Т. Ердогана. Показано роль «фактору Росії», а саме частки розбудови, турецько-російського співробітництва за президентства Р. Т. Ердогана, у, конструюванні ідентичності Туреччини як держави-члена НАТО та країни-, кандидата на членство в єС. Узагальнено роль трансконтинентального, територіально-географічного положення Туреччини, а також ексклюзивного, доступу до так званих «турецьких» проток – Дарданелл, внутрішнього, Мармурового моря та Босфору – і унікального виходу до «трьох морів» -, Чорного, Середземного та Егейського – як одних із системоутворюючих, елементів формування та реалізації політики офіційної Анкари у сфері, зовнішніх зносин. Запропоновано прогнозування імплементації, євроінтеграційного та трансатлантичного порядку денного Туреччини за, президентства Р. Т. Ердогана з огляду на чинний досвід її перебування у статусі, країни-кандидата на членство в єС та держави-члена НАТО., Таким чином, у дисертації розглянуто явище євроатлантичного вектора, зовнішньої політики Туреччини у період із 2014 року, що представляє собою, сукупність зовнішньополітичних підходів офіційної Анкари, застосовуваних не, лише щодо союзників по НАТО та партнерів по єС per se, а й третіх акторів., При цьому у дослідженні пропонується всебічний аналіз впливу на його, параметри мотивів захисту суспільних інтересів та національної безпеки,, притаманних епосі президентства Р. Т. Ердогана внутрішньополітичних, характеристик, а також актуальних геостратегічних можливостей та політико-, безпекових проблем, враховуючи самоідентифікацію Туреччини у якості, мультирегіональної сили із квазіглобальними амбіціями. Наукова новизна5, отриманих результатів полягає в комплексному висвітленні формування та, реалізації євроатлантичного вектора зовнішньої політики Туреччини в епоху, президентства Р. Т. Ердогана як динамічної системи, що характеризується, обопільною зацікавленістю Туреччини, її союзників по НАТО та партнерів по, єС в інституціоналізованій взаємодії та наявними суперечностями їх, кооперації, а також рестрикціями з огляду на відносини із третіми акторами, (насамперед Росією). Стверджується, що його сутність полягає в синтезі, об’єктивних цивілізаційних і геополітичних факторів, що визначають тактичні, та стратегічні можливості й обмеження при формуванні оптимальної для, реалізації національних інтересів моделі зовнішньої політики офіційної Анкари,, з одного боку, та власних уявлень ключових осіб, які приймають, зовнішньополітичні рішення від імені Туреччини (передусім Р. Т. Ердогана),, про зовнішнє середовище, а також про місце очолюваної ним держави на, політичній карті світу – з іншого. Що стосується практичного значення, отриманих результатів, то пропонується їх використання inter alia у призмі, можливої адаптації іншими зацікавленими країнами досвіду Туреччини щодо, імплементації європейського та євроатлантичного порядку денного, а також в, рамках формування навчальних курсів на базі закладів вищої освіти та, підготовки підручників, навчальних посібників та навчально-методичних, комплексів за тематикою дотичною із тематикою дослідження., Ключові слова: Туреччина, Ердоган, ердоганізм, кемалізм, неоосманізм,, зовнішньополітична ідентичність, дипломатія, м’яка сила, COVID-19, зовнішня, політика, національні інтереси, національна безпека, регіональна і глобальна, безпека, євроінтеграція, трансатлантизм, баланс сил, НАТО, єС, Росія, США.