Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХХХIII. Праці Історично-філософської секції. — Львів, 1997. — С. 7-29, Греко-Православна Церква в кінці XVI ст., хоч інституційно ослаблена й культурно занепала, залишалася, однак, свідомим продовжувачем успадкованих нею багатих церковних, культурних і політичних традицій. Царгородський патріархат кінця XVI ст., зокрема в часи єремії ІІ, незважаючи на хронічну структурну нестабільність і внутрішню корупцію, що оберталися фінансовою неплатоспроможністю, усе ж глибоко усвідомлював свою відповідальну роль як церковної інституції. Візантійська імперія впала давно, але Візантійська Церква вижила в політичній катастрофі. Зберігши за собою юрисдикцію над тією частиною підлеглих османам земель, що більш-менш збігалася з межами Візантійської імперії X-XI ст., Царгородський патріархат “у неволі” взяв на себе особливу роль у збереженні греко-православної ідентичності. При аналізі стосунків між Київською митрополією та Царгородським патріархатом напередодні Берестейської унії слід брати до уваги як історичну генезу складного становища усієї Православної Церкви, так і конкретні труднощі, перед якими опинився сам патріархат у кінці XVI ст.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0