Покров Богородиці. Українська середньовічна іконографія // Володимир Александрович

Дослідження пропонує тлумачення Покрову Богородиці як перенесеного на старокиївський ґрунт ранньохристиянського сприйняття, розвинутого самостійним явищем національної релігійної традиції. Українська іконографія Покрову реалізувала ідею опіки Богородиці, утверджену в Києві за часів Ярослава Мудрого, опіку-покровительство витлумачено поняттям покрову. Розроблена в XIII cт. іконографія Богородиці в молитві за рід людський виходила від зображень в апсидах, нав’язуючи до підтвердження місії Заступниці у влахернському видінні святого Андрія Юродивого. Упродовж XIII— XIV cт. вона поширилася й на Північну та Північно-Східну Русь. Від XIII до кінця XVI cт. знані з українських та давніших російських пам’яток поодинокі схеми змінювали одна одну, відображаючи еволюцію шанування Богородиці у духовній традиції Київської митрополії. Від XV cт. через залучення мінейної служби та Акафісту акцент переміщено на уславлення Заступниці. Покров Богородиці та його мистецька реалізація – єдиний так послідовно розбудований у колі східнохристиянської культури приклад самостійного розроблення візантійської богородичної традиції.

Сподобалось читати? Постав свою оцінку

Кількість оцінок: 0 Середній рейтинг: 0