Стаття «4квартали на Подолі: відповідь Києва на кризу модерністичного планування» // Олександр АнісімовСвітлана Шліпченко

Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій. – Київ, 2022. – №1 (13)., В Українській Радянській Соціалістичній Республіці, як і в багатьох інших країнах радянського блоку, з кінця 1950-х і до завершення 1980-х років будівництво було пов’язане здебільшого з функціональним зонуванням, масовим житлом, стандартизованими збірними елементами, мікрорайонами, жорсткими типологіями та організацією громадських послуг відповідно до строгих державних будівельних норм. Запит на зміну системи наближався до вирішального моменту: архітектори відчували, що втрачають соціальний статус і голос, натомість мешканці усе гучніше висловлювались проти монотонності «спальних районів»., Складну, ба навіть разючу, відповідь дала група молодих українських архітекторів, які скористались моментом і наприкінці 1970-х років взяли участь у конкурсі на перепланування двох об’єктів у межах Подолу (історичного району Києва). Взявши за основу місцевий контекст, людський масштаб і матеріальність, вони розробили надзвичайно нетрадиційний проєкт, який вирізнявся з-поміж звичних підходів. Натхнені «цегляною архітектурою», вони спроєктували чотири житлові квартали, використовуючи цеглу як дешевий і піддатливий матеріал., Аналізуючи офіційні та популярні наративи й репрезентації (наприклад, медіа, інтерв’ю, дискусії, проєкти, конкурсні роботи тощо), автори статті розглядають такі питання: якими були способи/інструменти «вироблення місцевості» та як це стосується постмодернізму? Які «архітектурні принципи постмодернізму» можна було простежити в дизайні 4кварталів? Чи був це постмодерністський маніфест, «свідома реакція» на загальну кризу модерністської ідеології, чи проєкт був продуктом «дискурсивного формування» (цитуючи Фуко), випадком surmodernité involontaire?

Сподобалось читати? Постав свою оцінку

Кількість оцінок: 0 Середній рейтинг: 0