Стаття «Населення другої половини 4 тис. ВС в межиріччі Південного Бугу і Дніпра: серезліївська культура»

Іванов М.С. Населення другої половини 4 тис. ВС в межиріччі Південного Бугу і Дніпра: серезліївська культура. – Кваліфікаційна наукова, праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за, спеціальністю 032 «Історія та археологія». – Національний університет, «Києво-Могилянська академія», Київ, 2023 р., Запропонована до захисту дисертація присвячена історії населення, другої половини 4 тис. ВС в межиріччі Південного Бугу та Дніпра та, обґрунтовує виділення серезліївської культури. Джерельну базу дослідження, складають понад 211 могил доби енеоліту з яких 47 супроводжувались, керамічним інвентарем, 19 – металевими прикрасами, 12 – статуетками, серезліївського типу, 2 – металевими ножами. Окрім цього, до дослідження, залучено 17 випадкових знахідок сокир-тесел, 21 випадкову знахідку сокир, самарського типу, 4 ножі та кинджали усатівського типу та 5 мечів, усатівського типу зі скарбу Іваньки. Структурно дисертація складається з, восьми розділів, завершується висновками та проілюстрована 49 ілюстраціями., Загальний обсяг дисертації складає 300 тис. знаків з пробілами, або ж 7.5, друкованих аркушів., Перший розділ дисертації присвячено історії археологічного, дослідження пам’яток пізнього енеоліту та доби ранньої бронзи в Україні в, межах якої автор виділяє три періоди: імперський, радянський та відновленої, української незалежності., В другому розділі автор дисертації характеризує загальну культурну, ситуацію в східній європі напередодні бронзової доби та описує софіївську, 3, культуру, пізньотрипільські пам’ятки косенівського локального варіанту,, культуру Чернавода І, усатівську культуру та пам’ятки типу Гордінешти., Третій розділ дисертації присвячено характеристиці поховального, обряду населення другої половини 4 тис. ВС в буго-дніпровському межиріччі., Слідуючи за Ю. Рассамакіним автор виділяє 3 групи пізньоенеолітичних, поховань: із випростаними та покладеними на спину кістяками, із, покладеними на спину кістяками, чиї ноги були зігнуті в колінах та із, покладеними на бік кістяками та зігнутими в колінах ногами., В четвертому розділі дисертації автор характеризує керамічний, комплекс пізньоенеолітичних поховань буго-дніпровського межиріччя та, поділяє давній посуд на дві великі групи: кераміку рогачицького типу та, кераміку трипільського походження. Кераміка першої групи зафіксована у 18, похованнях, що складає 38% від усіх поховань, що супроводжувались, керамікою., Кераміка другої групи зафіксована у 20 похованнях, що складає 42.5%, від загальної кількості поховань з посудом. Окремо автор розглядає, біконічний та кулястий посуд, який, з однієї сторони, має виразно трипільське, походження (Чечеліївка 1/3, Соколовка 1/6а, Широке 1/3, Дубова Могила 15),, а з іншої – виготовлений за рогачицькою керамічної технологією (курганна, група «Чкалівська» 3/32, Олександрівка 1/17, Олександрівка 1/45)., Нечисельною є груgа кераміки культури Чернавода І представлена двома, екземплярами: знахідкою № A288031 з колекції А. Грдличка та знахідкою з, Кривого Рогу. Таким чином, за спостереженням автора трипільський столовий, та рогачицький кухонний посуд мають приблизно однакову частку в, поховальному інвентарю населення буго-дніпровського межиріччя., В п’ятому розділі дисертації автор описує т. зв. «серезліївські, статуетки» та іншу антропоморфну пластику знайдену в курганних, похованнях другої половини 4 тис. ВС та обговорює питання її походження., На думку автора, серезліївські статуетки є виробами трипільського, походження та тісно пов’язані із трипільським духовним світом, а їхня поява, 4, в українському степу є свідченням суттєвим культурних впливі трипільців на, тамтешнє населення., Шостий розділ присвячено історії поширення шнурової техніки, декорування посуду на правобережній Україні. Згідно зібраних автором, свідчень, найдавніший «класичний» шнуровий декор зафіксовано на, поодиноких зразках трипільської кераміки етапу ВІІ знайденій в культурному, шарі таких пам’яток як Валява, Миропілля, хут. Незаможник, Гребені, Веселий, Кут, та Коломійщина І. На етапі СІІ в середовищі трипільської культури, шнуровий декор стає більш різноманітним та набуває статусу головної, декоративної техніки. Значні колекції кераміки, прикрашеної відтисками, шнура, можна зустріти серед матеріалів пам’яток ледь не кожного з, пізньотрипільських локальних варіантів: лукашівського та софіївського, буго-, дніпровського, городсько-волинського, касперівського, гордінештського та, усатівського., Щодо степових пам’яток енеоліту та доби ранньої бронзи, то на їхніх, матеріалах найдавніший шнуровий декор у вигляді т. зв. «гусіні» вперше, зафіксовано за часів другого періоду середньостогівської культури. За часів, Дереївської культури спільна частка шнурового декору – «класичного» та, «гусеничного», збільшується та складає до 5%. Ще більш популярним, шнуровий декор стає серед населення поселення Молюхів Бугор, яке, перебувало під значним трипільським впливом. Зокрема, близько 35%, фрагментів декорованої кераміки, знайденої на поселенні, були прикрашені, «класичними» відтисками., Таким чином, на думку автора шнурова техніка декорування посуду, вперше виникає та набуває популярності в середовищі трипільської культури,, а поширення шнурового декору в степові райони України слід розглядати як, прояв трипільського впливу на тамтешнє населення., В сьомому розділі вперше в історії науки автор характеризує металургію, серезліївської культури. Згідно зібраних автором даних, найдавнішими, металевими виробами, що походять з центральної України, є сокира типу, 5, Відра знайдена в культурному шарі поселення Трипілля ВІ Берегівська ГЕС,, сокира типу Плочник знайдена неподалік відомого мега-поселення Небелівка,, сокира типу Аріушд знайдена неподалік села Лисянка Оратівського району та, сокира типу Котяна, знайдена поблизу м. Богуслав. У якості сировини, металурги трипільської культури використовували, вірогідно, місцеву, самородну мідь що походить із Гайсинської площі, Білокам’янської структури,, Могильнянської та Чемерпільської ділянок на території останньої з яких, розташовуються трипільські пам’ятки сабатинівської групи відомі своїм, підвищеною концентрацією знахідок металевих виробів, металургійного та, металообробного інструменту. За часів Трипілля СІІ металургійні знання, поширюються далі на схід та досягли берегів Дніпра, де формується, серезліївський комплекс металевих предметів представлений мідними, прикрасами, пласкими сокирами, обушковими сокирами самарського типу,, ножами, кинджалами та мечами типу Софіївка-Усатово., Восьмий розділ дисертації присвячено спробам реконструкції, демографічної ситуації в степовій Україні за часів енеоліту – ранньої бронзової, доби. За підрахунками автора на території Криворіжжя площею 5970 км2 на, триверстовій карті «Корпусу військових топографів» 1853 р. відомої також під, назвою «карта Шуберта» позначено 1255 курганів. Окрім цього, за, підрахунками автора на 1 курган припадає близько 0.5 енеолітичних поховань, та 4.1 поховань ямної культури. Аби підрахувати приблизну чисельність, давнього населення Криворіжжя автор пропонує чотири сценарії:, оптимістичний, найбільш реалістичний 1, найбільш реалістичний 2 та, песимістичний. Згідно оптимістичного сценарію в давніх курганах поховано, лише 10% від загальної кількості населення а поховання було споруджено, приблизно одночасно. Згідно найбільш реалістичного сценарію 1 в давніх, курганах поховано лише 10% від загальної кількості населення, поховання, споруджені впродовж 500 років а середня тривалість життя складає 30 років., Згідно найбільш реалістичного сценарію 2 кожен з членів давнього, суспільства був гідний поховання в кургані, поховання споруджені одночасно., 6, За результатами декількох підрахунків автор дійшов висновку, що найбільш, реалістичною оцінкою чисельності населення Криворіжжя за часів енеоліту та, ямної культури є 451–557 та 2237–3728 осіб відповідно. Найбільш, оптимістичною оцінкою, натомість є 4510-9160 осіб за доби енеоліту та 37280, осіб за часів ямної культури. У порівнянні із трипільської така чисельність є в, рази меншою. Зокрема, лише на одному мега-поселенні часів Трипілля СІ, Майданецьке площею 3.2 км2 проживало стільки ж людей (6190 осіб), як і в, усьому криворізькому мікрорегіоні. Таким чином, демографічного потенціалу, степового населення України було недостатньо щоб зруйнувати трипільську, культуру або суттєво вплинути на її матеріальний та духовний світ та змінити, трипільських генетичний вигляд. Більш логічною виглядає модель згідно якої, з середини 4 тис. ВС утворені шляхом інтеграції трипільські мега-суспільства, розпадаються назад на дрібніші колективи, які рушають колонізувати нові, землі – лісову та степову природні зони, трансформуючись у «шнурові» та, «давньоямні» культури. Саме цей процес пояснює, з однієї сторони,, скорочення трипільського населення Буго-Дніпровського межиріччя із 130 до, 30-35 тис. осіб при переході від етапу СІ до СІІ, а з іншої – зростання в 4-8, разів кількості поховань в курганах при переході від доби пізнього енеоліту до, ранньої бронзової доби., У висновках автор обґрунтовує виділення серезліївської культури та, вказує на її зв’язок із ямною культурою., Ключові слова: курган, поселення, Північне Причорномор’я, степ,, трипільська культура, усатівська культура, енеоліт, торгівля, металургія,, металообробка, кераміка, історія археології, просторова археологія, розкопки.