Охорона культурної спадщини у Східній Галичині: державний сектор та громадські ініціативи (1918–1939) // Святослав Іваньо

Іваньо С. М. Охорона культурної спадщини у Східній Галичині: державний сектор та громадські ініціативи (1918–1939). — Кваліфікаційна, наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за, спеціальністю 032 «Історія та археологія». — Національний університет, «Львівська політехніка», Львів, 2024., У дисертаційному дослідженні висвітлено особливості охорони, культурної спадщини у Східній Галичині упродовж міжвоєнного періоду у, контексті суспільно-політичного розвитку регіону. Контроль над регулюванням, процесів охорони культурної спадщини регіону відігравав вкрай важливу роль, для представників політичних кіл Польщі, оскільки зміщення акцентів на, користь представників польської спільноти дозволяло здійснювати вплив на, процеси формування національної свідомості українців та генерувати, пропольські історичні наративи. Це яскраво підтверджує важливість, гуманітарної складової у формуванні державної політики., Актуальність дослідження зумовлена тим, що культурна спадщина, відіграє колосальну роль у спадковості розвитку нації та єднанні поколінь,, сприяє консолідації навколо спільних ідеалів та цінностей. Різностороннє, дослідження процесів охорони культурної спадщини у міжвоєнній Галичині є, багатоаспектною проблематикою, що підкреслює значущість ролі пам’яток у, формуванні національної свідомості., Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків,, списку використаних джерел та літератури і додатків. У вступі обґрунтовано, актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження,, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення,, висвітлено методологічну основу роботи, відображено попередню апробацію, результатів дослідження та структуру роботи., 3, У першому розділі «Історіографія, джерельна база та теоретикометодологічні засади дослідження» визначено ступінь наукової розробки., Встановлено, що зацікавлення обраною проблематикою протягом останніх, років зростає. Однак залишаються не до кінця з’ясовані питання, що, стосуються нормативно-правового аспекту охорони культурної спадщини та, відбудови пам’яток регіону. Також недостатньо висвітлено роль представників, галицької інтелігенції у формуванні музейного середовища та втіленні науковомузейних ініціатив. Джерельну базу при написанні дисертації склали як, опубліковані, так і неопубліковані джерела. Матеріали щодо діяльності, громадських організацій та товариств, а також окремих представників, галицької інтелігенції, зберігаються у різних архівах. Основний масив даних, зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові та відділі, рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя, Стефаника. Джерельну базу, окрім архівних фондів, суттєво доповнила, періодика та мемуарна література. Використання різних груп джерел дозволяє, здійснити об’єктивну оцінку розвитку пам’яткоохоронного середовища, Галичини упродовж міжвоєнного періоду. Методологічна основа дисертації, забезпечила досягнення поставленої мети і завдань та сприяла всебічному, аналізу обраної проблематики. Деталізовано термінологічний інструментарій, наукового дослідження., У другому розділі «Охорона культурних надбань у контексті суспільнополітичних трансформацій» розкрито особливості гуманітарної політики, Польщі та виокремлено нормативно-правовий аспект охорони культурної, спадщини. Встановлено, що культурна спадщина відігравала колосальну роль у, формуванні стратегії гуманітарної політики Польської Республіки. На початку, 20-х рр. ХХ ст. пам’яткоохоронний рух набуває системного характеру у зв’язку, з формуванням необхідної законодавчої бази. Процесами реставрації,, консервації та відбудови керували консерватори, архітектори та інженери., Роботи переважно фінансувались з державного бюджету, також долучались, небайдужі громадяни. Завдяки цьому вдалось зберегти чимало об’єктів, 4, культурної спадщини на теренах Східної Галичини. Сьогодні ці пам’ятки є, невід’ємною складовою туристичного ресурсу України., У третьому розділі «Громадські ініціативи як важливий аспект, здійснення туристично-краєзнавчої та пам’яткоохоронної роботи» наголошено, на тому, що громадські ініціативи спрямовувались на популяризацію, туристичних маршрутів, заохочення вивчення історії та культури регіону, а, також на підтримку пам’яток архітектури та історичних об’єктів. З’ясовано, що, діяльність товариств та організацій полоністичного та проукраїнського, спрямування були громадськими ініціативами представників обох націй —, вони розвивались паралельно та спрямувались на розвиток польського та, українського культурних середовищ відповідно. Однак різниця полягає в тому,, що поляки отримували різносторонню підтримку зі сторони владних, інституцій, натомість українці такої підтримки не мали, а швидше навпаки,, стикались з певними штучно створеними труднощами зі сторони влади., У четвертому розділі «Представники галицької інтелігенції у формуванні, культурно-наукового середовища регіону» з’ясовано, які вектори задавали, інтелектуали у розвитку культурного та наукового середовища краю. Це, відображає багатовимірність історичного впливу представників галицької, культурної та наукової еліти. Польський вимір у науково-культурній та, музейній діяльності відображався через активну роль представників, інтелектуальних еліт у розбудові наукових та культурних інституцій. Ця, діяльність безпосередньо стосувалась державного сектору. Водночас українці,, попри відсутність широких можливостей у порівнянні з поляками, зуміли, створити своє культурне середовище. Значну роль у його розвитку відіграла, саме громадська ініціатива. Добровільні внески та діяльність людей доброї волі, сприяли виявленню та збереженню культурної спадщини, яка сьогодні є цінним, надбанням всього українського народу., У висновках узагальнено основні результати дослідження., Новизна дисертації полягає у тому, що вперше комплексно досліджено, особливості міжвоєнного законодавства щодо охорони культурної спадщини., 5, Першим і найважливішим документом у культурній сфері був Декрет, Регентської Ради від 31 жовтня 1918 р. про опіку над пам’ятками мистецтва та, культури. Згодом цей нормативно-правовий акт замінено постановою, президента Польщі від 6 березня 1928 р. «Про охорону пам’яток»., Пам’яткоохоронне законодавство вдосконалювалось, як і підходи до, збереження культурної спадщини., У дисертації встановлено значення практичних кроків Польської держави, щодо відбудови культурної спадщини регіону. Так, польська влада ухвалювала, рішення, які дозволили зберегти об’єкти культурної спадщини, що перебували, у аварійному стані внаслідок Першої світової війни. Серед таких об’єктів, можемо виділити такі пам’ятки архітектури як костел св. Мартина у Скелівці,, костел і монастир отців кармелітів у Більшівцях, монастирський комплекс у, Богородчанах, церкву св. Пантелеймона у с. Шевченкове, костел св. Антонія у, с. Гвіздець, Золочівський та Олеський замки та багато інших споруд., Проаналізовано специфіку діяльності окремих польських та українських, громадських організацій та товариств у світлі туристично-краєзнавчої та, пам’яткоохоронної проблематики. Діяльність товариств та організацій, полоністичного та проукраїнського спрямування були громадськими, ініціативами представників обох націй. Однак різниця полягає в тому, що, поляки отримували різносторонню підтримку зі сторони владних інституцій,, натомість українці такої підтримки не мали. Нерівні умови розвитку сприяли, стрімкому зростанню товариств полоністичного спрямування, натомість, громадські ініціативи українців в умовах домінування польської соціальнокультурної парадигми зіштовхувались з різноплановими викликами. Яскравим, прикладом цього може слугувати діяльність польського Товариства приятелів, Гуцульщини та українського музею Гуцульщина ім. Йосафата Кобринського., Перше товариство отримувало зі сторони владних інституцій всебічну, підтримку, завдяки якій вдалось розвивати товариство та збудувати великий, музей у с. Жаб’є (Верховина). Натомість український музей представники, 6, Коломийського староства під вигаданими причинами хотіли закрити у 1937 р.,, оскільки вбачали у його діяльності небезпеку розвитку проукраїнських рухів., Визначено роль представників галицької інтелігенції у втіленні науковомузейних ініціатив. Музейне середовище формувалося навколо авторитетних, постатей. Вектор розвитку польському музейному середовищу задавав, Олександр Чоловський, з ініціативи якого ще перед Першою світовою війною, постало три музеї: історичний музей міста (1893), Галерея мистецтв (1907) та, Національний музей імені короля Яна ІІІ (1908). Протягом міжвоєнного періоду, ці заклади були найбільшими державними культурними установами Галичини,, навколо них гуртувались представники польської інтелігенції. Українське, музейництво регіону розвивав багаторічний директор Національного музею, Іларіон Свєнціцький. Під його керівництвом Національний музей сягнув рівня, одного з найвизначніших та провідних культурних осередків європи. Навколо, Національного музею гуртувались як науковці-початківці, так і авторитетні, вчені. Успішна археологічна експедиція НТШ під керівництвом Ярослава, Пастернака за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького, у, результаті якої відкрито фундамент Успенського собору та знайдено саркофаг, Ярослава Осмомисла, стала сенсацією загальноєвропейського масштабу., Результати відкриття археолога публікувались у наукових виданнях Польщі,, Угорщини та Німеччини., У науковий обіг введено документи і матеріали, які раніше не, публікувалися. При написанні роботи використано матеріали з різних архівів. У, ЦДІАЛ опрацьовано матеріали 12 фондів; ДАТО — 4 фондів; ДАЛО — 2, фондів; ДАІФО — 1 фонду; відділу рукописів ЛННБ — 1 фонду, АЛНУ — 1, фонду, АМЕХП — 1 фонду. Великий масив інформації взято з тогочасної, періодики, зокрема з газети «Діло»., Ключові слова: Східна Галичина, міжвоєнний період, міжвоєнна, Польша, пам’яткоохоронне законодавство, архітектура, туризм, культурна, спадщина, пам’ятка, музей, науково-громадське товариство, НТШ, товариство, «Просвіта», археологія, Богдан Януш, Ярослав Пастернак.