Автор аналізує погляд В. Липинського на державний устрій України, викладений в «Листах до братів-хліборобів»., Велика катастрофа, якою закінчилися спроби Українців наддніпрянських і наддністрянських відбудувати свою державність по розпаді російської та австро-угорської монархій, цілком природно мусить викликати у всіх наших думаючих людей одне болюче, настирливе запитання: чому так сталося? Чому повизволялися й сотворили собі самостійні держави такі маленькі народи, як Литовці, Ести, Латиші, що й не мріяли про свою власну державу, а от ми, сорока-міліонова нація, опинились ще в гіршій неволі, як були раніще? Чому се нас пошматували, покраяли й поділили між собою сусіди наші, і тепер переділені ми між собою ще гіршими «політичними прірвами», ніж колись, як ділив нас Збруч? Чому воскресла Чехія, Польща, чому відродилася з останньої, здавалось, руїни Туреччина, — і тільки ми не зуміли вдержати вже відбудовану свою державу, і от тепер дожилися до того, що на одній частині нашої землі нас полонізують, на другій румунізують, а на третій найголовніщій — на сміх і на глум перед людьми нас «українізують»?
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0