Українська військова еміграція в Німеччині 1918–1945 рр.

2, АНОТАЦІЯ, Заболотнюк В.І. Українська військова еміграція в Німеччині 1918–, 1945 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за, спеціальністю 20.02.22 – військова історія. Національна академія сухопутних, військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, 2019., Дисертацію присвячено комплексному дослідженню становлення та, діяльності української військової еміграції в Німеччині у 1918–1945 рр., Проаналізовано стан наукової розробки теми, окреслено її джерельну базу., Процес становлення та діяльності української військової еміграції, висвітлено з використанням загальнонаукових та спеціальних історичних, методів., Визначено, що певна кількість колишніх військовиків вирішили здобути, освіту в німецьких навчальних закладах, зокрема: у Берлінському університеті, та в Політехніці вільного міста Ґданськ. Студенти, окрім навчання, брали, активну участь у громадському житті, що базувалося на артикуляції їх, національної ідентичності та підтримці українських національно-визвольних, змагань. Докторські ступені здобували Василь Кучабський, Петро Вергун, (Берлін) та євген Вертипорох (Ґданськ), які продовжили наукову роботу,, здійснюючи дослідження та публікуючи праці., З’ясовано, що військово-організаційна діяльність української еміграції у, 1920–1939 рр. полягала у створенні структур українців у Німеччині. Загалом, військова еміграція в Німеччині не була численною та сконсолідованою., Натомість, перебуваючи тут, колишні українські військовики творили окремі, середовища, пов’язані з новим професійним статусом, різними політичними, орієнтаціями або участю у військових організаціях. Деякі з них, насамперед, офіцери українських армій, гуртувалися навколо Павла Скоропадського, євгена, Коновальця чи євгена Петрушевича і були причетні до продовження, національно-визвольної боротьби в еміграції у міжвоєнний період. 3, Досліджено, що військово-організаційна діяльність української еміграції в, Німеччині полягала у творенні військових структур, керівництві діяльності, Української Військової Організації (УВО) та у цілеспрямованій видавничій, діяльності., Із самого початку перебування в Німеччині українські військові емігранти, організовували національні структури. І. Полтавець-Остряниця самостійно, проголосив себе гетьманом і військовим отаманом Українського Вільного, Козацтва. Самозванець-отаман розпочав творення Українського Національного, Козачого Товариства (УНКТ) у дусі німецького націонал-соціалістичного руху., Його діяльність була особливо активною у Баварії., Павло Скоропадський зібрав навколо себе прихильників, але спеціальної, військово-еміграційної структури в Німеччині не створював. Натомість гетьман, та його прибічники зосередилися на громадсько-політичній діяльності в рамках, Української Громади. Подібно до гетьмана діяв у цій країні є. Петрушевич,, проте він впливав переважно на тих колишніх військових, які увійшли до, робітничої емігрантської верстви., Найширше діяла у Німеччині Начальна Команда Української Військової, Організації, яка керувала розвідувальною діяльністю проти Польщі і, розгорнула організацію вишколу., Видавнича діяльність української військової еміграції в Німеччині мала на, меті поширення досвіду визвольної боротьби 1917–1921 рр. та видавництво, спеціальної фахової літератури для ознайомлення військових-резервістів з, найновішою військовою технікою і новинками стратегії та тактики., Простежено, що Друга світова війна кардинально змінила становище, української військової еміграції. Її ряди поповнили полонені вояки-українці, які, служили в польській та радянській арміях, та колишні українські вояки, що з, різних причин опинилися з початку воєнних дій у Німеччині. Значно послабив, організований український рух в еміграції розкол в середовищі потужної, політичної сили в Західній Україні та Німеччині – Організації Українських, Націоналістів. Втім державотворчі аспірації українських націоналістичних сил викликали негативну реакцію з боку нацистів, і українські активісти в, Німеччині та на українських землях зазнали репресій., У роки війни колишні українські військовики зайняли ключові позиції в, громадському житті еміграції, зокрема в Українській Громаді та Українському, Національному Об’єднанні, попри те, що національне життя українців було під, пильним оком німецьких спецслужб., Упродовж розгортання радянсько-німецького збройного протистояння, серед української військової еміграції визріло рішення про участь у боротьбі з, більшовизмом на боці Німеччини. Український визвольний актив сподівався,, що співпраця з німецькими збройними силами сприятиме становленню, самостійності. Найбільш виразним виявом такої співпраці було утворення 14-ої, гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина»., Нацистська Німеччина перед своїм крахом намагалась залучитися, підтримкою українців, зволікаючи в наданні українському рухові політичного, змісту. Однак очільники української військової еміграції ставили на перший, план інтереси національно-визвольної боротьби. Наприкінці війни політичні, лідери української еміграції зуміли переорієнтуватися на західні держави, антигітлерівської коаліції. Проте, якщо порівнювати масштаби співпраці з, нацистським режимом, то російська військова еміграція, організувавши РВА, (Російська Визвольна Армія), створивши мережу військового вишколу, задіяла, значно більше росіян на боці збройних сил Німеччини, ніж українська, еміграція., Ключові слова: українська військова еміграція, Німеччина, Українська, Військова Організація (УВО), Організація Українських Націоналістів (ОУН),, гетьманський рух, українські посольства, військово-санітарні місії.