Мультикультуральність художнього світу Галичини у творчості Леопольда Фон Захер-Мазоха // Андрій Сав'юк

Сав’юк А. М. Мультикультуральність художнього світу Галичини у, творчості Леопольда фон Захер-Мазоха. – Кваліфікаційна наукова праця на, правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, за спеціальністю 10.01.05 «Порівняльне літературознавство». – ДВНЗ, «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». – Івано-, Франківськ, 2019., У роботі досліджено мультикультуральність художнього простору, Галичини в текстах Л. фон Захер-Мазоха, охарактеризовано літературознавчо-, критичну рецепцію творчості письменника, встановлено роль Л. фон Захер-, Мазоха-письменника як медіатора між західною та східно-слов’янською, культурною ментальністю. Встановлено художньо-просторову космологію та, інтертекстуально-міфологічну парадигму творчості Л. фон Захер-Мазоха., Простежено «міф Галичини» як ситуацію етнокультурного порубіжжя., Вивчено психоаналітичний дискурс «мультикультуралізму» прози, письменника, художні ретрансляції архетипів індивідуального та колективного, неусвідомлюваного, оніричні проекції та ін., У першому розділі дисертації розкрито різновекторність інтерпретацій, теоретичних понять «мультикультуралізм», «імагологія» («етноімагологія») як, інтердисциплінарних категорій. У межах конкретного тексту, позначеного, поетикою мультикультуралізму, механізми культурної взаємодії, з одного, боку, рафінують «впливи» і «запозичення», з другого, адаптовують, національний матеріал, формуючи систему універсальних репрезентативних, кодів. Дискурс універсальності відображається і в своєрідній презентації, картини світу чи соціокультурного простору. Л. фон Захер-Мазох творить свій, «міф Галичини», глорифікуючи суперечливий етнокультурний простір, а його, 3, стратегію «універсалізації» в «Жіночих образках з Галичини» (за, структуралістською теорією Р. Барта) можна зредукувати до системи кодів., У текстах Л. фон Захер-Мазоха вибудовується «модель суспільства як, гомогенний, не структурний коммунітас» («община» у В. Тернера). Власне, звідси різкі контрастні переходи від легенд про опришків до філософських, постулатів F/ Шопенгауера («Опришок»), трактування «хлопського суду» як, вияву «Старої Правди» ‒ законів Київської Русі («Хлопський суд»), Коломиї, як мультикультурального топосу («Жіночі образки з Галичини»), «гуцулів» як, нащадків давніх валахських племен, жителів Кавказу, скандинавських асів, тощо., Протиставляючи галицький простір європейському, Л. фон Захер-Мазох, презентує його як спільноту «юних, молодих і свіжих націй», виводячи його, поза контекст конкретно-історичних алюзій («яких не мучать жодні спогади»), та футуристичних ілюзій («дивляться в майбутнє без страху і сумніву»)., Відтак це виказує авторську інтенцію до конституювання в координатах, альтернативної «трансцендентальної історії», за межами історичної, епістемології та логіки, творення «міфологічного простору», що виходить за, кордони традиційних дискурсів., «Галицький світ» як місце перетину q комунікації багатьох культур у, Л. фон Захер-Мазоха має своєрідну етноімагологічну інтерпретацію: Галичина, – взаємопроникаючий світ контамінації психоментальних феноменів, що, почасти зумовлено особливостями біографії автора та його роду., Ідентичності «Я» та колективні ідентичності, які є базисними, категоріями імагології, в окремих текстах Л. фон Захер-Мазоха відображають, надра «колективного несвідомого» і є реконструюванням архетипних образів, (новела «Мертві ненаситні», роман «Венера в Хутрі» та ін.)., Текстуальну стратегію Л. фон Захер-Мазоха доцільно окреслити як, етноімагологічну інтерпретацію ‒ тобто як суб’єктивну, естетизовану,, гіперболізовану, міфологізовану авторську інтенцію інтерпретації поліетнічної, 4, та полікультурної Галичини. Образи письменника позбавлені ототожнень, Іншого з національними стереотипами. Етноімагологічна інтерпретація, Галичини творить авторський варіант феномену культури, текстуально, репрезентований через образність ритуалів, фольклору, антропометрії, побуту,, мораль та аксіологію етнічних груп., Засаднича проблема літературознавчої рецепції творчості письменника, полягає у стереотипній масовій ідентифікації імені автора насамперед зі, сферою психіатрії (сексуальна девіація «мазохізм»). Натомість на периферії, наукових зацікавлень залишається власне творчий феномен Л. фон Захер-, Мазоха., Перша серйозна рецепція прози Л. фон Захер-Мазоха викликана появою, новели «Дон Жуан з Коломиї» (1866). Критична візія твору зі спробами, компаративістичного аналізу розгорнулася у схвальній передмові, Ф. Кюрнберга. Проте з 90-х років ХІХ століття в німецькомовному світі, рецепцію прози Л. фон Захер-Мазоха різко затінює безкомпромісна критика,, яка приписує автору епатажність як самоціль, поверховість змісту та, натуралізм описів, позначений перверсивністю. Увесь «рецепційний» доробок, у дискурсивному полі прози Л. фон Захер-Мазоха можна поділити на чотири, тематичні групи: психо-патологічні студії; національна ідентичність, художнього світу та геокультурна парадигма; літературознавчий поетикальний, та ідейно-художній аналіз; компаративістичні зіставлення. Проте досі в, українському літературознавстві не існує жодної монографії або ж захищеної, кандидатської дисертації, присвяченої темі творчості Л. фон Захер-Мазоха., Літературно-мистецький контекст творчості Л. фон Захер-Мазоха тісно, пов’язаний із австрійською німецькомовною літературою 2-ї половини ХІХ, століття, яка збагачувалася за рахунок полінаціональних іномовних культур,, що детермінувалося гетероетнiчним складом населення коронних земель. По, суті проза Л. фон Захер-Мазоха відігравала роль медіатора між західною та, східно-слов’янською культурною ментальністю., 5, У праці досліджено два типи мультикультурального інтертексту Л. фон, Захер-Мазоха: літературно-мистецький (історичний) і фольклорно-, міфологічний (позаісторичний). Обидва є чинниками семантичної і, семіотичної організації твору. У нарисі «Жіночі образки з Галичини» розкрито, образ галицького світу крізь призму топосів «ярмарку», «коломийського, базару» та ін. Образ коломийського базару народжується в результаті, діалогічності «свого» й «чужого» слова, діалогу, і ця контамінація змішує в, єдиному текстуальному потоці найрізноманітніші інтертекстуальні форми –, цитати, загальні та спеціальні топоси, традиційні сюжети та образи, афоризми,, алюзії, історичні й мистецькі факти тощо., Оповідання «Опришок»» інтерпретовано як «новітній» палімпсест, відомих літературних фабул. Письменник використовує «оповідь-обрамлення», (frame nаггattivе) (за Ж. Женеттом). Первинна оповідь (ргіmагу nаrrattivе), відображає історію подорожі наратора з товариством під провідництвом, опришка Миколи Оброка східними Карпатами. «Вбудована оповідь», (embodєd nаггattivеs) або ж «вторинна» – це розповідь про гайдамацтво та, Довбуша. Такий тип оповіді часто зустрічається в літературі. Оповідання, демонструє багаторівневість інтертексту Захер-Мазоха. Оприявнивши власне, авторство, «гомодієгетичний наратор» (Ж. Женетт) вводить у текст алюзії до, літературних, мистецьких і філософських взірців., У другому розділі проаналізовано художній простір Л. фон Захер-, Мазоха крізь призму міфологізму, окреслено амбівалентність художнього, світу. Галичина, наділена ознаками універсальності, виступає тиглем, множинних локусів і топосів, які апелюють до міфологічного світосприйняття, і навіюють естетику Романтизму з його тяжінням до ідеалу, фольклорної, образності, природи, переваги емоціо над раціо. Окремо взяті художні, простори Л. фон Захер-Мазоха є семіотично гетерогенними та здебільшого, міфологічно маркованими., 6, Художній простір творів Л. фон Захер-Мазоха укладається в міфологічні, дихотомії («свій-чужий», «культура-природа», «живий-мертвий», «світло-, темрява», «космос-хаос», «чоловік-жінка» та ін.). Концепти «чужий»,, «мертвий», «темний», «хаос» здебільшого екстраполюються на жіноче начало, (особливо в творі «Мертві ненаситні»)., Однією із граней інтертекстуальності творів Л. фон Захер-Мазоха є, фольклорна інтенція («Мертві ненаситні», «Опришок», «Дон Жуан з Коломиї»,, «Свято обжинок» та ін.), коли міфопоетична образність реалізуються як, принцип організації художньої дійсності та спосіб ретранслювання латентних, кодів тексту. Автор часто вплітає в тексти фольклорну образність (мавки,, русалки, потерчата, відьми), мотиви, народні перекази, пісні (пісня про, Довбуша, коломийки) та ін., У дисертації досліджено «міф Галичини» Л. фон Захер-Мазоха як, ситуацію етнокультурного порубіжжя», простежено авторське творення, галицького макросвіту через пошук онтологічних кодів різних етносів, (німецького, єврейського, польського, русинського). Л. фон Захер-Мазох в, образі Галичини витворював модель «плюралістичного всесвіту» (У. Джеймс),, «плавильного котла» (Г. Альтшулер) або ж «салатної миски» (А. Шлезингер)., У третьому розділі здійснено звернення до психоаналітичної методи,, яка оприявнює універсальні архетипні шаблони в культурно-історичному та, індивідуально-суб’єктивному вимірі. Самі жанрові форми текстів Л. фон, Захер-Мазоха, їхня структура та оповідь виказують авторську інтенцію, обсервації культурного простору Галичини в проекції психоаналітичних, порівнянь. Загалом, увесь комплекс текстів Л. фон Захер-Мазоха пронизаний, категоріями науки про підсвідоме, художніми ретрансляціями архетипів, індивідуального та колективного неусвідомлюваного, оніричними проекціями,, деталізацією фемінно-маскулінних колізій у просвіті Аніми та ін., 7, Ключові слова: мультикультуралізм, Галичина, Л. фон Захер-Мазох,, імагологія, інтертекст, рецепція, культурне пограниччя, психоаналітичний, дискурс, міф, оніричність.