“З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ” №1 (51) 2019, Мета дослідження – на підставі аналізу архівних матеріалів та опублікованих джерел дослідити особливості застосування вищої міри покарання до «ворогів народу» у 1937–1938 рр. на Харківщині, морально-правові аспекти процедури позбавлення життя людини за часів сталінських репресій та факти мародерства працівників внутрішньої в’язниці УНКВС по Харківській області., Провідними для дослідження стали антропологічний та просопографічний принципи. Для досягнення означеної мети використано комплекс загальнонаукових та спеціальних історичних методів наукового пізнання. Серед них: історико-правовий; формально-юридичний (при аналізі порядку ухвалення слідчими органами рішень про застосування заходів забезпечення кримінального провадження); статистичний і соціологічний методи (при вивченні особових справ співробітників органів державної безпеки, причетних до процедури фізичного знищення кримінальних і «політичних» злочинців); метод моделювання (для реконструкції ритуалу страти, який панував в УНКВС по Харківській області у 1930-і рр.)., Позбавлення людини життя як покарання, що здійснювалося згідно вироку суду або позасудових чи військових органів за доби сталінізму, було державною таємницею. Сьогодні у вітчизняних архівах дослідниками поки що не виявлені документи (спеціальні інструкції або розпорядження), що регламентували процедуру виконання смертних вироків. Автором встановлено, що страти «ворогів народу» у 1937–1938 рр. в адміністративному центрі Харківської області здійснювалися у підвалі спецкорпусу внутрішньої в’язниці УНКВС і виконувалися розстрільною командою. До складу цієї команди входили комендант, начальник і наглядачі в’язниці №1. Відсутність контролю за виконавцями смертних вироків призводило до численних зловживань «штатних катів». Зокрема – це побиття, знущання над особами, засудженими до вищої міри покарання, привласнення їхніх особистих речей.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0