Сан Сільвано – вигаданий топос, розташований на острові Сардинія, «сумний край, майже кінець світу, жорстокий, дикий, де оливи нагадують рідкі голоси кричущої самотності гір», де панує тиша, час застиглий, тягучий. Це – світ дитинства сестри Елізи та її двох братів (від імені одного з них ведеться розповідь), про який вони згадують і до якого не можуть повернутися. У романі майже відсутня зовнішня дія, є лише життя свідомості головного героя. Власне, дія – то неквапний потік його думок, споминів, асоціацій. Сприйняття речей навколишньої дійсності відбувається через внутрішній прорив, переступання себе: «Я ні про що не думаю. Відчуваю деревину дверей, на які спираюся, м’яку шкіру моїх чобіт, тканину моєї білизни, крихти хліба в глибині моєї кишені. Відчуваю матерію в її новому смислі, мої тактильні та зорові відчуття загострюються, проникають в усі мої фібри, в кожну клітину… Я наче той, хто затамовує подих і прикидається неживим для себе самого». Роман Джузеппе Дессі співзвучний багатьом феноменологічним концепціям, ідеям Сартра, складний і в міру нудний, як і належить геніальним творінням.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0