Стаття «Іван Лисяк-Рудницький про українське націєтворення в європейському контексті»

Іван Лисяк-Рудницький про українське націєтворення в європейському контексті / І. Діптан // Сіверянський літопис. — 2020. — № 6. — С. 63-76. — Бібліогр.: 16 назв. — укр., Об’єктом дослідження є наукова спадщина українського інтелектуала середини та другої половини ХХ ст., чия фахова діяльність розгорталася на еміграції, Івана Лисяка-Рудницького; предметом – історико-політичні студії вченого, присвячені ґенезі та еволюції національної суспільно-політичної думки в новітню добу. Мета історіографічної розвідки полягає у висвітленні поглядів історика на ключові, дискусійні й на сьогодні, проблеми українського націєтворення як специфічні його риси, так і ті, що притаманні формуванню європейських націоспільнот. Методологія пошуку ґрунтується на засадах об’єктивізму та історизму; його наукова значимість зумовлена недостатнім рівнем розробки теми. Висновки. У результаті прочитання відповідних праць І. Лисяка-Рудницького авторка доходить загального висновку про безперечну цінність наукового доробку мислителя, необхідність вивчення його візії національної минувшини в європейському контексті, вартісність аналітики, проникливість суджень і застережень, актуальних для успішної розбудови вже втретє відродженої України. По-перше, у розумінні дослідника поняття «народ» і «нація» – співвідносні, проте не тотожні: «народ» – одиниця етнічна; натомість «нація» – явище політичне, оскільки так він характеризує спільноту людей, що самоусвідомила себе до потреби власного державного буття. По-друге, І. Лисяк-Рудницький підкреслює специфіку українського націєтворчого процесу – наявність бездержавних позанаціональних періодів: перший – після Любліна 1569 р. і до постання в 1648 р. Козацької держави; другий – із ліквідацією в другій половині 80-х рр. XVIII ст. козацької автономії і до УНР часів Центральної Ради та Директорії, Гетьманату П. Скоропадського; третій – після поразки Української революції 1917–1921 рр. По-третє, розмірковуючи над таким явищем, як «національний характер», історик акцентує на винятковому значенні у формуванні його перебування України «між «Сходом» і «Заходом». Учений підкреслює органічну приналежність України до європейської спільноти народів (як основний аргумент – спільна культурна та політична спадщина). По-четверте, вагоме місце в політичних студіях І. Лисяка-Рудницького займає проблематика українського націоналізму (від диференціації поняття, сутності, витоків – до його трансформації, значення).