Чого треба людині щоб вона навіки полюбила свій край, землю, на якій стоїть батьківська хатина, зорі, які заглядають ночами у вікно!, Чого треба людині, щоб у її серці навіки поселилися любов і доброта, всепрощення і злагода з оточуючим світом!, Ні, це не філософські риторичні питання, на які не обов’язково давати відповіді. І виникають вони не на голому ґрунті нейтральних роздумів, а після знайомства з Анною Дущак, яка народилася у простій сільській родині понад річкою-струмочком Дереглусм у селі Тисівцях Сторожинецького району на Буковині. Два десятки літ у полоні прогресуючої хвороби не пропали марно. Фізичні муки, душевні болі породили цілу низку віршів. Свіже, своєрідне, без претензій на оригінальність, світосприймання, збережене у цих поетичних рядках. Зрештою, сама Анничка залишилася у душі тією п’ятнадцятирічною дівчинкою, яка була цілком здоровою і безтурботною, і перед якою лежав цілий світ…, Порівнюючи обидві, помічаєш, що автор вже не просто констатує факти, а ніби веде діалог з власною совістю, власним «я». Зрештою, про це свідчить і назва — «Спитай себе». Можливо, вірші і не є зразком довершеності та досконалості. Але у них — сенс життя., …А людині треба дуже небагато. Щоб шматочок неба за вікном, далекі зубці лісу на його тлі, в’юнка стежина до порогу. Та щоб у серці — і тіні заздрості до інших чи жалю до себе. І тоді там буде багато місця для любові.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0