“З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ” №2 (50) 2018, Мета дослідження – спираючись на виявлені документи і матеріали, дослідити ідеологічну політику Володимира Васильовича Щербицького (1918–1990) на посаді першого секретаря ЦК КПУ (з 1972 р.), визначити його особисте ставлення до дисидентського руху в Українській РСР., Провідними для дослідження стали антропологічний та просопографічний принципи. Проблемно-хронологічний підхід зумовив принципи відбору архівних матеріалів. У процесі дослідження основних етапів політичної біографії В.Щербицького були використанні порівняльно-історичний, культурно-історичний та психологічний методи та застосований мікроісторичний підхід., Посилення ідеологічного та морального тиску на суспільно-політичне життя в УРСР, зокрема переслідування дисидентського руху, упродовж 1970-х рр. пов’язане з діяльністю В.Щербицького та його креатурою Валентином Маланчуком. В.Щербицький поділяв курс кремлівського керівництва щодо обмеження компетенції республіканських органів управління в ухваленні рішень. У свою чергу, це спричинило нові імпульси політики русифікації в УРСР. Палкий прихильник тези про «зближення націй і досягнення їхньої повної єдності», В.Щербицький, услід за Л.Брежнєвим, відмовився від вживання назви «український народ» і використовував поняття «народ України». Володимир Щербицький особисто контролював агентурно-оперативну діяльність Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР, спрямовану на придушення опозиційного руху в Україні. Як наслідок, у в’язницях і таборах опинилися найбільш активні та послідовні учасники українського національного руху, які прагнули об’єднати зусилля для створення умов вільного розвитку радянської України, а також окремі громадяни, котрі висловлювали своє невдоволення існуючим державним й суспільним ладом.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0