З отвору шурфа видно зруйнований, повитий полум’ям шахтарський виселок, розтрощений дах шахтної будівлі. Естакади немає. Лише обгорілі стовпці, безладно розкидані залізні поруччя та рейки. Куди не кинь оком, все поламано, розбито. Лише гостроверхий терикон, як чорний надгробок, височить самотньо над руїнами. „Прийшли!..” – подумав вражений Турган. Стало моторошно й нестерпно боляче. „Прийшли!..” – Данило простягся під повіткою над шурфом, поклав біля себе зброю і, мов заворожений, дивився на виселок, на зруйновану шахту. Їдкий сизий дим запнув степ. Завихрені пасма устеляють вибалки й щовби, клубляться в небо, мовчазне, сіре, як земля. Мертво. Ніде ні живої душі, ні звуку. Ніби немає тут нічого й нікого. Але ж кілька годин тому тут були живі люди, буяло зігріте радістю життя. І ось… жахна пустка, руїни, дим і попіл.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0