Ґілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К., 2014. – Вип. 83 (4)., У пропонованому дослідженні автор ставить перед собою мету здійснити комплексний філософський аналіз української літератури ХХ століття крізь призму екзистенційності як її парадигмальної характеристики. Стверджується, що екзистенційність як певний спосіб мислення, центральним поняттям якого виступає людське існування, є домінантною рисою літератури доби модернізму. Зазначається, що у творчому доробку письменників-емігрантів осмислення граней буття людини відбувається як на рівні літературних рефлексій, так і на рівні усвідомленого звернення до екзистенціалізму як провідної філософської течії другої половини ХХ століття.Автор наголошує на суголосності світоглядних орієнтацій шістдесятників основним екзистенціальним категоріям страху, свободи, бунту, трагічності буття тощо. Констатуючи, що екзистенційна проблематика є базовою ознакою літератури доби постмодернізму, автор робить висновок, що звернення до екзистенційних концептів є основною парадигмою української літератури ХХ століття.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0