«Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва // Лілія Бомко

Бомко Л. О. «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті, українського барокового проповідництва., Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 03, Гуманітарні науки за спеціальністю 035 Філологія (українська література)., Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2022., Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія, Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як, своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На, основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні,, структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й, герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Джерельну базу дослідження, становлять першодруки проповідей XVII століття, які зберігаються у відділі, рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки імені В., Стефаника., У першому розділі «Традиції українського проповідництва» простежено, проповідництво крізь призму традиції, що, з одного боку, виявляє основу її, духовної тяглости, а з іншого – динамічний розвиток. Традиція проповідництва, відкриває глибинний діалогічний зв’язок та співіснування мови й мовлення як, перспективи цілісного розуміння, ‒ відтак розглянута через писане слово ‒, Святе Письмо й практику живого слова ‒ церковне Передання, ‒ проповідь, поєднує в собі цих дві форми комунікації. Синтез мови писаної та мови як, мовлення відбиває у проповідництві тісний зв’язок герменевтики і риторики,, що відкриває новий горизонт розуміння літературного твору. З цього погляду, тяглість духовної традиції проповідування черпає із джерел апостольського, періоду, зокрема від події П’ятдесятниці (День Святої Трійці), а також від, 3, Отців Церкви, які переймають від Христових апостолів святість Божого, Об’явлення, на якому ґрунтується церковне Передання., Традиційні основи українського барокового проповідництва допомагають, з’ясувати роль раціонального пізнання у тлумаченні Святого Письма,, співвідношення віри й розуму, ототожнення грецької мудрости з, християнською духовною культурою, що вже простежується в Іларіона та, Кирила Турівського. У характері цих процесів, разом із впливами візантійської, церковної літератури й авторитету Святого Письма та Отців Церкви,, відчитується зростання в Україні рівня книжної культури як передумови, розвитку високого стилю., Поширеним методом біблійної аргументації та одним із засобів, риторичного переконування була префігурація ‒ тлумачення образів та подій, Старого Завіту як прообразів Нового. На прикладах префіґурації та чотирьох, методів тлумачення Святого Письма простежено герменевтичні принципи, для, яких прообразна інтерпретація є суттєвим аспектом духовної тяглости, а, співіснування біблійних та античних мотивів розглядається як збагачення, традиційного тлумачення авторськими виявами творчої свободи. Барокові, проповідники наповнюють текст проповіді оповідними прикладами, яких немає, ані в Біблії, ані в церковній літературі. На межі XVI – й XVII ст. відхід від, традиційної моделі проповіді, впливи західної гомілетики й античної риторики, – формують засади для нової української проповіді., У другому розділі «Йоаникій Ґалятовський в колі проповідництва XVII, століття» розглянуто інтерпретаційні проповідницькі коди, які демонструють, художнє переосмислення й оновлення традиції – пов’язані насамперед зі, збіркою «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського. Утім першим, реформатором жанру був Кирило Транквіліон Ставровецький, в «Учительному, Євангелії» якого зійшлися східна й західна традиції проповідування та відбувся, відхід від канонічного тлумаченням Святого Письма. В аспекті новаторства, Ставровецький і Ґалятовський, кожний у своєму часі, формують щаблі, 4, культурної традиції. При тому, що Кирило Транквіліон зіштовхується з, несприйняттям церковної влади, а Ґалятовський, навпаки, утверджується на, шляху поступу., Збірка проповідей Кирила Транквіліона Ставровецького «Учительне, Євангеліє» гармонійно поєднує риси двох епох – Середньовіччя та Бароко. У, проповідях Йоаникія Ґалятовського виразно переважають ознаки зрілого, українського бароко. Водночас, у колізіях свого часу кожен з письменників, експериментує з проповіддю. І Ґалятовський, трансформуючи цей жанр,, удосконалює структуру проповіді, вносить потужний струмінь, інтертекстуальности і, чи не найголовніше – складає гомілетичний трактат, «Наука албо спосіб зложення казання». Зіставлення цих творчих постатей, відкриває найвагоміших проповідників раннього й зрілого бароко, що, проявляється не лише в послабленні канонічних зразків проповіді: подібність, можна спостерегти у тематиці, у способах біблійного цитування, в емоційному, навантаженні, використанням тих самих риторичних засобів., Ще більше, середовище Києво-Могилянської академії, де навчався і, працював Йоаникій Ґалятовський, стає авторитетним у Європі культурно-, освітнім центром другої пол. XVII ст., продукуючи сміливі вияви творчої, свободи. Серед вихованців колегії сучасники Ґалятовського, барокові, проповідники – Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Димитрій Туптало,, Стефан Яворський – творять канон проповідництва, означеного як «зріле», бароко. У цьому плані досліджено творчу манеру кожного з названих авторів,, виявлено індивідуальні особливості стилю, синтези герменевтики й риторики,, з’ясовано її традиційні та авторські ознаки., Найближчий до Йоаникія Ґалятовського у колі могилянських, проповідників був його сучасник Антоній Радивиловський, що зумовлено, староукраїнською мовою з народними елементами та значним масивом, небіблійних прикладів. Їхній вчитель та наставник Лазар Баранович в окремих, питаннях намагається дотримуватись канону і водночас вживає складні, 5, концепти та інші засоби персвазії, демонструючи яскравий приклад, проповідництва XVII ст. Також розглянуто проповідницьку практику святителя, Димитрія Туптала та пізнішого представника могилянських проповідників,, Стефана Яворського., Стиль бароко закріпив в українській літературі новий тип проповіді, яка з, погляду і форми, і змісту не подібна до зразків візантійської та давньої, української гомілетичних моделей. У період найбільшого розквіту жанру, проповіді збірка «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського символізує, вершини не лише індивідуальної творчости, але й загалом барокового, проповідництва. Поруч з такими ж взірцевими майстрами слова проповіднику, вдається зберігати позицію першості в духовному світлі української літератури, другої пол. XVII ст. Підпорядкованість великої кількості джерел Святому, Письму дозволяє стверджувати, що барокове проповідництво тримається на, Божому Слові, що найяскравіше представлено в представлених авторах., У третьому розділі “Риторико-герменевтична перспектива казань, Йоаникія Ґалятовського” виявлено центральне місце в проповідницькому, дискурсі збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського, зумовленого, поєднанням у ній практики й теоретичних порад. У доданому до збірки, гомілетичному трактаті «Наука албо спосіб зложення казання», першому в, Україні, автор формулює принципи укладання проповідей, яких дотримується у, власних творах: у їх структурно-композиційній основі та в засобах риторичного, переконування. Образні наративи Йоаникія Ґалятовського демонструють, кореляцію біблійних і художніх концептів., Естетичне сприйняття казань Ґалятовського базується на етичних, критеріях впливу на реципієнта, що зумовлено особливостями форми твору., Риторична узгодженість проповідей Йоаникія Ґалятовського зумовлена і, композицією, і системою прикладів, особливість яких – у розмаїтті концептів, ‒, і комунікативною функцією твору., 6, Поруч з христологічними проповідями, окремо розглянуто богородичний, цикл проповідей збірки “Ключ розуміння”, сюжет якого виявляє розбіжності з, біблійним текстом. Образ Пресвятої Богородиці у тлумаченні Ґалятовського, скріплюється в антитетичну єдність Жінки-Вседіви, яка в духовному сенсі стає, Небесним Раєм., Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинности, інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх, казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з, метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та, аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи, духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип, античної риторики – пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична, модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації., Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у, «живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування,, висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором, XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр, літературознавчих викликів. Один із них – виявлення творчої манери, проповідей Йоаникія Ґалятовського., Ключові слова: традиція, проповідь, українське бароко, Києво-, Могилянська академія, Йоаникій Ґалятовський, біблійна герменевтика,, риторика, інтелектуальна культура, творча манера.