«Там, в холодних водах, далеко від землі, ми щоночі чекали, коли прийде туман. Він приповзав, і ми змащували мідні деталі механізмів, вмикали ліхтар на вершині кам’яної башти. Два птаха в сірому небі, МакДанн і я, слали промінь: червоний, білий, потім знову червоний на пошуки самотніх кораблів. А як вони не побачать наших вогнів, не біда, завжди є наш голос, величний глибокий рев Туманного Горна. Він продирався крізь клапті туману, і перелякані чайки здіймалися геть, наче підкинуті карти, а хвилі піднімалися і шипіли…»
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0