Старий білобородий рибалка Панас Круть в ясну, чудову місячну ніч оповідає молодому чорновусому товаришеві Панькові спомини зі свого життя. На своєму віку він кравцював, кушнірував, був шевцем та вкінці рибалкою. Мав хист, мав талант, та не мав щастя. Жид Берко забрав хату, жінка Одарка померла молодою, полишаючи в його серці безмежний жаль та постійну тугу… «Чи бачиш, — говорить він товаришеві, — яка тепер тиха та ясна ніч; от така була моя Одарка… А оте синє небо не таке хороше, як були в неї тихі сині очі. Чи чув ти, як хороше між вербами співав соловейко? От такий був голос в неї, тонкий та рівний, як шовкова нитка». Оцей дідусь находить пізніше смерть у хвилях Росі під час повені., Поетичний вислів краси української природи — це одна з цінностей оповідання. Крім цього, твір помітний характеристикою головної постаті цього постійного, впертого ідеаліста, непоправного романтика — Панаса Крутя. Був у нього хист до всього, був талант, та не було щастя, бо не було практичного життєвого змислу, бо було захоплення чаром природи, синіми очима, була туга за красою…
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0