Лицарство княжої доби в українському обрядовому фольклорі: мотиви та образи // Оксана Галайчук

2, АНОТАЦІЯ, Галайчук О. В. Лицарство княжої доби в українському обрядовому, фольклорі: мотиви та образи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах, рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Львівський національний, університет імені Івана Франка. – Львів, 2018., Уперше комплексно досліджено релікти лицарства княжих часів в, українській обрядовій поезії. Здійснено спробу довести існування у князівський, період лицарсько-дружинної поезії, яскраві зразки якої збереглися у, календарно-обрядових та родинно-обрядових текстах. Розширено визначення, поняття «лицарство» та «лицарсько-дружинна поезія» відповідно до специфіки, предмета дослідження. Удосконалено методологічний інструментарій аналізу, мотивів і образів українського фольклору. Застосування досягнень суміжних із, фольклористикою наук (літературознавство, етнолінгвістика, етнологія, історія), дало змогу системно і всебічно підійти до виконання поставлених завдань., Залучення наукових праць українських істориків допомогло відповісти на, питання про існування лицарського стану на теренах Київської держави, паралельно з розвитком середньовічного рицарства у Центральній та Західній, Європі ІХ–ХІІІ століть. Численні історичні дослідження засвідчили, що хоча, лицарство як стан у князівський період і не було сформоване, певні його риси й, звичаї були наявні у тогочасному суспільстві., З часом, коли лицарство як інституція відійшло у минуле, спогади про, його існування знайшли своє відображення у героїчних мотивах та усталених, епічних формулах-кліше у літописах, творах давньої української літератури, а, також різних жанрах усної народної словесності (обрядовій та позаобрядовій, поезії, зокрема думах, билинах, історичних піснях, нерідко й прозовому, фольклорі – казках, легендах та переказах)., 3, Проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що релікти, лицарства докняжої та княжої доби значною мірою збереглись у текстах, календарно-обрядової поезії (передусім колядках та щедрівках) та родинно-, обрядових (весільних) піснях. Із колядок і щедрівок зчитуємо, що за вірну, службу члени молодецької громади вимагали платні та нагород (зброї, одягу,, коней, дружин (жінок), грошей, землі), походів з метою грабунку (у Польщу,, Німеччину, «невір-землю», Волощину і ту землю, яка найближча). Князь, нерідко добровільно і щедро винагороджував дружину. Невід’ємний атрибут, лицарства – побратимство – у колядках княжої доби майже не зберігся, але на, його існування вказують звертання – «брати», «браття»., У текстах колядок збереглись згадки про ініціацію молоді, а саме: виїзд, на навчання, вправність на воді, вправність кіннотника, виклик на двобій, ворога тощо. Після випробувань отроків посвячували у дружинники. На Русі,, як і на Заході, це включало вручення ініційованому атрибутів дорослого мужа-, воїна: коня, збруї, обладунку, зброї. Лицар не мислився без меча – символу, належності до професійного військового клану. Вказівки на вправність, володіння мечем у колядках трапляються доволі часто: воїн мечем рубає,, вирубає, висікає, розсікає, утирає, вимоцує, ізвиває; його меч – острий, ясний,, твердий, золотий, яко місяць. При посвяченні у лицарі молодий дружинник, складав присягу, клявся не втратити свою честь і славу, бути вірним князеві,, «їздити біля стремена», тобто стати васалом. У колядках лицар сам інколи, ставить «біля стремена» невірного царя, підкоривши його у рівному двобої., Наявність значної кількості лицарсько-дружинних мотивів в українській, обрядовій поезії вказує на те, що вони є реліктами забутої дружинної поезії, часів Давньої Русі. Присутність цих мотивів у різножанровому масиві, слов’янського фольклору лише підтверджує їх типовість для героїчної поезії., Наприклад, мотив «Облога міста» досить поширений у сербській, хорватській,, болгарській, румунській колядній традиціях, у росіян він трапляється лише у, весільних піснях, у білорусів – в колядках, волочебних і весільних, у поляків – у, колядках та весільних. У деяких текстах української обрядової поезії рудимент, 4, лицарства виявляється у мотивах полювання. В українському весіллі князь, збирає братів, щоб уполювати куницю, козулю, голубку, качечку, тетерку,, сокілку. І в одному, і у другому випадку тварини виступають проміжною, ланкою між князем-нареченим і княгинею-нареченою. Зазвичай вони обіцяють, допомогу при одруженні, за умови, що лицар їх не вб’є., На Підляшші мисливський мотив «чарівного помічника» трапляється у, волочебних піснях, у білорусів у веснянках, у російському фольклорі у, весільному та хороводному циклах. Чеські та словацькі варіанти досліджуваної, групи пісень зафіксовано у баладних і ліричних піснях, однак і там провідний, мотив «допомога при одруженні» зруйнований. Билинні богатирі полюють,, щоб проявити молодецтво, хоробрість чи просто задля розваги. В українському, фольклорі такий мотив, окрім колядок і весільних пісень, найчастіше, виявляється у чарівних казках., Однією з ознак лицарсько-дружинної поезії є прославляння князя., Зазвичай величання відбувається через мотиви, які відображають відносини, «лицар і його кінь», – через атрибутику коштовних речей, через особливі, таланти, притаманні лише князеві, через належність до лицарського стану, вияв, лицарської звитяги чи через самовихваляння героя своєю звитягою., Мотив «Повчання матері» є досить поширеним, але чомусь залишався, поза увагою дослідників українського фольклору. Таке своєрідне «повчання, дітям» ми зафіксували у різноманітних фольклорних та літературних жанрах:, колядках, щедрівках, весільних піснях, казках, билинах, «Слові про похід, Ігорів» та літописних оповіданнях. У текстах весільних пісень мотив, «Повчання матері» часто виявляється у застереженні не пити першої чарки в, тестя у дворі., Отже, як бачимо, лицарсько-дружинні мотиви у текстах обрядової поезії, досить поширені і найчастіше виявляються у колядках парубкові, рідше –, господареві. Чим сучасніші записи пісень, тим контамінованішими є мотиви, і, це зрозуміло, адже людська пам’ять схильна забувати все неактуальне,, застаріле, нашаровуючи і замінюючи нецікавий вже фрагмент більш новим і, 5, актуальним. Разом із частотними змінами форм військової організації, змінювалося їх відображення в обрядовій поезії., Єднальним елементом, який, як своєрідне кліше, дає можливість, сучасному дослідникові фольклорного тексту простежити міжжанрову, міграцію, динаміку розвитку тексту, належність його до певної епохи чи, території є загальні, типові образи (т. зв. «постійні місця», «формули-кліше» чи, loci communes)., Загальні місця (loci communes) як релікти лицарської поезії вдалося, виокремити у формулах-символах битва = оранка, засівання, жнива. Такі ж, образи трапляються у «Слові про похід Ігорів». У билинах запекла битва, передається через образ косовиці. Символічна формула битва-бенкет, на, відміну від «Слова про похід Ігорів», не є типовою для колядок та щедрівок., Притаманна колядкам формула насування грозової хмари = наближення, війська до поля битви актуалізується через символіку чорної важкої хмари, яка, от-от вибухне блискавицями й громами. Цю традиційну формулу спостерігаємо, у «Слові про похід Ігорів» та билинах. Loci communes «чорний ворон» та, «чорний пожар» властиві не лише колядкам і щедрівкам, а й думам та баладам,, і мають символічне навантаження болю, страждання і неминучої смерті., Тавтологічні формули шум-дзвін, мостити мости, гатити гатки, ой, рано, рано також були типовими для лицарської поезії. В українських, колядкових і весільних текстах вони є одними з улюблених художніх прийомів, і знаходять своє вираження у текстах з контамінованими військово-мисливсько-, весільними мотивами., Одним зі структурних складників героїчної поезії є моделювання, ситуації. Найтиповішими ситуаціями, змодельованими у текстах зимової, обрядовості, є запитання – відповідь, наказ прокинутись, аби стати до бою,, лицар збирається на війну. Ситуація лицар збирається у похід моделюється і в, билинах, і в українському весільному обряді., Релікти лицарства княжої і докняжої доби у традиційному українському, весіллі виявляються в обрядодіях і текстах пісень через систему весільних чинів, зокрема таких, як князь, княгиня, король, королівна, дружина, військо,, бояри, дружби/дружки, свашки, хорунжий/маршалок, світилки, писарі, посли., Центральну роль у свиті молодої як оборонець і воївник відіграє її брат,, виконуючи відповідні функції. Своєрідними реліктами лицарства у весільній, драмі є атрибути мілітарного спрямування – меч, шабля, булава, хоругва,, прапор, маршалок., Символічне значення погрози, посилання на війну, завоювання, битви як, складових умикання можна зауважити у таких частинах весільного дійства, як, запросини на весілля, виїзд молодого з боярами до молодої в суботу, виїзд, князя з дружиною по молоду в неділю рано, забирання молодої з батьківської, хати до хати молодого, навіть у час приходу молодої до хати молодого тощо., Більшість фаз весілля супроводжує обряд викупу. Існує думка, що викуп, був одним із різновидів первісної форми шлюбу давніх українців. Частотність, слідів викупу майже у кожному етапі весілля, скоріше за все, є відгомоном, колись реального звичаєвого правила – платити за заподіяну чужому родові, шкоду – умикання дівчини. Відмова заплатити викуп зазвичай сприймалася як, образа., Ключові слова: лицарство, лицарсько-дружинна поезія, релікт, колядки,, щедрівки, весільні пісні, мотив, образ, loci communes.