Постать Віктора Петрова в культурному просторі українства ХХ ст. посідає відчутно осібне місце, оскільки і наукова, публіцистична, й художня творчість цієї дивовижно різнопланової, універсально обдарованої людини, і особиста доля – складна, багатошарова, сповнена загадок і лакун, – є дуже привабливими для дослідників різних галузей. Тут і авантюрно-пригодницький сюжет для дослідження (шпигунство, подвійне життя, біографічні містифікації); і політичний (людина в системі, колабораціонізм чи співпраця як форма опору, проблематика внутрішньої еміграції); і масштабний інтердисциплінарний науково-дослідницький спадок, у якому еволюція ідей, викристалізування думки теж має ознаки певного сюжету з численними варіаціями базових для цього науковця мотивів і тем; і відмінна від художнього контексту доби літературна творчість з її принципово новаторськими пошуками як організації актуальних смислів, так і нових способів та форм їхнього текстуального вираження – усі ці грані, імена (В. Домонтович, В. Бер, Борис Веріґо, В. Плят) і дискурси й до сьогодні містять у собі значний евристичний та дискусійний потенціал, стають об’єктом полярних ідеологічних оцінок і міцно утримують на собі увагу як дослідників, так і більш широких кіл зацікавлених.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0