Городинська Л. С. Нобілітет та етикетна українська культура ранньомодерної доби: традиція, впливи, практики (XVI–XVIII ст.). –, Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Чернівецький національний, університет імені Юрія Федьковича МОН України, Чернівці, 2023., Дисертація присвячена обґрунтуванню особливостей розвитку етикету, світських заходів і прийомів на землях етнічної України ХVІ–ХVІІІ століття, в історико-культурному вимірі., Теоретичну базу дослідження складають опубліковані праці про теорію, й історію етикету, звичаїв, церемоніалу та, пізніше, протоколу проведення, світських заходів на землях сучасної України., Основними принципами дослідження до вивчення теми стали, історичний та науково-дослідний, що допомогли здійснити аналіз, трансформацій у сфері етикетної культури українців серед народів оточення і, спілкування, зважаючи на специфіку розвитку й традиції певних соціальних, прошарків населення на етнічних українських землях ранньомодерної доби, (ХVІ–ХVІІІ століть)., Вагомим для розгляду даної проблематики є контекстуальний підхід,, котрий дозволив виявити певні закономірності поширення окремих, тенденцій протоколу, церемоніалу, політесу, етикету світських заходів і, прийомів, культури харчування, обдаровування, проведення ініціацій. У, роботі вжито й комплекс методів загальнонаукового та спеціального, (конкретнонаукового) характеру., Так, системно-історичний метод застосовано як основу хронологічного, пошарового відтворення пластів розвитку вітчизняної культури у певні, відрізки часу, що були пов’язані з процесами змін державності та, 3, геополітики; компаративний (порівняльно-історичний) метод – для, проведення паралелей між історією розвитку етикету та його, культуротворчими особливостями на вітчизняних землях і державними, утвореннями сусідів у добу України – козацької держави, Речі Посполитої,, Російської імперії, Австрійської імперії; онтологічний метод – як основа для, віддзеркалення буття людей різних етнокультурних регіонів і прошарків, субкультур українських земель впродовж ХVІ–XVIII століття;, синергетичний метод – для тлумачення самоорганізації життя українців у, певних історико-культурних анклавах і спільнотах; метод вибіркової, наукової реконструкції – для відтворення нашарувань окремих традицій в, етикеті світських заходів і прийомів українців, пов’язаних із польською,, російською, білоруською, литовською, німецькою, англійською, італійською,, французькою, німецькою, австрійською елітами., Етикетна культура з погляду історизму, є невід’ємною складовою, загальної культури, що зумовлена історичними, національними, релігійними, й іншими традиціями і моральними принципами, виробленими протягом, багатьох століть життя різними народами відповідно до їхніх уявлень про, порядність, чемність, справедливість, гостинність, красу, людяність – в, області моральної культури; а також – про облаштування, оформлення місць, проведення заходів, у тому числі урочистих, забезпечення порядку, комфорту, й інших побутових атрибутів – у галузі матеріальної культури., Етикет розглядається нами як елемент культурної ідентичності, певний, встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні, прояви людських історико-культурних взаємин. Варто наголосити, що на, всіх історичних етапах формування етикет був проявом гуманності,, добросердечності, щедрості, щирості українського народу., В дисертаційній роботі окреслено сутність розрізнення семантичного, поля дефініцій «аристократія», «еліта», «звичаї», «ідентичність», «імідж»,, «істеблішмент», «нобілітет», «обряд», «менталітет», «перетрактації»,, «політес», «привілеї», «прийом», «протокол», «світогляд», «церемоніал»., 4, Осягнуто значення таких чеснот нашого народу, які мали значення в, розрізі розуміння моральної культури – а саме: людяність, чемність,, справедливість, порядність, ґречність, гостинність, поштивість,, толерантність, вихованість, щедрість, добропорядність, добросердечність,, щирість, гуманність у тогочасному розвинутому соціумі., В процесі дослідження встановлено, що про певні культуротворчі, чинники і традиції в означеній царині почали розмірковувати ще, письменники пізнього Середньовіччя – раннього Нового часу. Найдавнішими, «кодексами» моралі, етикетних взаємин, культури спілкування та проведення, світських і світсько-релігійних заходів були релігійні тексти, а також, літописи, зводи права, тексти дипломатичних угод і домовленостей, нотатки, міждержавних перетрактацій., У ХVІ–ХVІІ століттях самовидці-мандрівники Павло Алеппський,, Якуб Собєський, Гійом де Боплан, Олександр Гваньїні стали дослідниками, історії етикетної культури. Вони створили окремий літературно-історично-, епістолярний жанр нотаток-листувань з описом відвідуваних ними, місцевостей та опису певних церемоній штибу поховально-траурних, котрі, набули характеру усталених у ренесансово-барокову добу. Пізніше, у ХVІІІ, столітті важливі дані з окреслених питань фіксували київський мандрівник, Василь Григорович-Барський, польський історик і мемуарист Анжей, Кітович, а також польсько-українсько-російський магнат Ян Потоцький, (подорожі-мандрівки-вояжі та група матеріалів про традиційну культуру, окремих соціальних груп)., Цінним джерелом в контексті опрацювання даної теми також стали, архівні матеріали, оприлюднені останнім часом у фундаментальних виданнях, з історії доби гетьмана Івана Мазепи (в упорядкуванні С. Павленка), в, академічній Історії української культури у 5-ти томах, виданій НАН України, та Нарисах з історії дипломатії України (за ред. В. Литвина)., Вже як чинник історії культури, традицій культуротворчості та певної, світоглядно-філософської системи етикет почали розглядати дослідники ХХ, 5, – початку ХХІ століття. Серед них важливими є праці таких, «етикетознавців» як О. Проценко, О. Сагайдак, Є. Рой, Г. Калашник,, О. Мазуркевич, В. Ціватий., У дослідженні визначено закономірності розвитку витоків традицій, певних груп суспільства у царині культуротворчості, пов’язаних з етикетом,, церемоніалом, протоколом на землях етнічної України ранньомодерної доби., Так, наприклад, протокол світських заходів і прийомів, а також церемоніал, стали тими гранями виявлення етикету нобілітету на українських землях, які, були необхідною частиною спілкування дворянської верхівки. Вони, вплинули на формування системи правил, традицій у практиці проведення, офіційних зустрічей серед істеблішменту, які межували з поняттями, «менталітет», «світогляд», «ідентичність», «перетрактації», що лежать у, площині культуротворчості людини у розвинутому соціумі., Традиції, неписані правила життя, звичаєве право козаків з, субкультурного поступово переросли у державотворчі, де їх розуміння, культури поширювалося і на все населення підлеглих територій, формуючи, уявлення люду про «гідне» і «негідне», «прийнятне» та «неприйнятне»,, вишукане, неоковирне, естетичне й ні, шанобливе до традиції й безсоромне, тощо. Весь цей лад буття дбав і про етикет (стосунків, спілкування,, проведення певних церемоній, ініціацій тощо), у тому числі у середовищі, соціальної верхівки, де панував особливий «етикетний тон»., Тому етикет світських заходів і прийомів українських земель другої, половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ століття у значній мірі формувався, під впливом, з одного боку, народної культури і козацьких звичаїв, а з іншого, – постійно трансформувався з огляду на східні (Туреччина і Кримське, ханство, частково Росія) і західні дипломатичні ритуали, традиції, протокол, (Франція, Австрія, Німеччина)., Натомість у козацькому середовищі поступово складалися певні, церемонії, які стосувалися релігійних відправ або свят, ініціацій і, перетрактацій. Оскільки козаки стали окремим соціальним прошарком, і до, 6, середини – третьої чверті ХVІІІ століття розпорошилися по різних містах, Лівобережжя та Правобережжя України, їхні звички, традиційне право,, вимоги до чеснот і добропорядності, етики, етикету, життєвої філософії, розповсюдилися широко за межами Запорожжя і Хортиці. Козацький, світогляд, менталітет, звитяжна праця в ім’я захисту своєї Батьківщини, спричинили певну моду на їх уклад життя, що вважався в староукраїнській, культурі звитяжним, гідним, традиційним (нараховував три століття)., Відповідно з часом селянське, міщанське, купецьке, військово-чиновниче, населення, а також окремі шляхтичі, дотичні до спілкування з козацьким, генералітетом, запозичили низку звичаїв останніх, що поступово влилися у, етикет світський, посольський і дипломатичний, особливо елементи, лицарської ґречності по відношенню до слабкої статі, церемонії поваги до, полеглих хоробрих воїнів, протокол вшанування гетьманських гостей, деяких, вимог до культури харчування, поводження у суспільстві, обдаровування,, дипломатичних перетрактацій., Встановлено, що у середовищі істеблішменту було налагоджено, складну багаточасткову структуру стосунків, що враховувала родову,, кар’єрну, статусну, реномову приналежність до певних кіл суспільства., Цебто світські церемоніали за певним неписаним протоколом того часу, відправлялися з опертям на вимоги місцевого (крайового), регіонального, (окремі етноси) і міждержавного (міжнародного) етикету. Прослідковано, окремі вимоги місцевого (крайового), регіонального (окремі етноси,, нацменшини і субкультури) і міждержавного (міжнародного) етикету в, ієрархічному устрої держави., Здійснено загальну характеристику мультикультурних поліморфічних, процесів в галузі етикету, церемоніалу, протоколу великосвітських заходів і, прийомів українських земель від початку XVI – до кінця ХVІІІ століття, що, впливали на становлення власної традиції культурних зносин і підношень-, обдаровувань серед військового, духівничого, чиновничого, дворянського, нобілітету й аристократичної еліти (чільників держави та членів їх родин)., 7, Окреслено впливи усталених різновидів великосвітського етикету –, французького, австро-німецького та російського – на формування власне, вітчизняної української культури харчування і поводження у суспільстві., Зокрема, проведення званих обідів і вечер, балів з певними вимогами до, сервірування столу та запрошення гостей взяти участь у застіллі за певним, протоколом прийому; дипломатичних і чиновничих прийомів з, обдаровуваннями; церемоній прийняття влади, посад, ініціацій народин,, посвячення у королі, пошлюблення, поховання серед аристократичної, верхівки., Доведено історико-культурну цінність традицій етикету окремих, світських заходів і урочистих прийомів на території етнічної України, ранньомодерного періоду згідно ідей сарматизму, ідей про гідність та, доблесть і «слово шляхтича», відповідальності за виголошені суспільні, цінності та дотримання норм моралі, звичаєвого права й традицій. При цьому, власне етикетна культура напряму залежала від суспільних ідеалів доби, бароко, класицизму, що позначилося впливами тодішньої філософії та, релігійно-християнської культуротворчості у «верхах суспільства»., Саме у цьому взаємозв’язку висвітлено знання особливостей гендерних, стосунків представників кіл еліти щодо країн Сходу та Заходу, обрання, шляхетного проєвропейського способу поводження як домінантного у, багатосторонніх стосунках, визначало елітарну культуру західноукраїнського, нобілітету на рівні міждержавних і «міжелітних» зносин як культуру,, насамперед, духовну, і культуру «гідності й паритетного рівноправ’я», що, проявлялося на рівні особистих і представницьких стосунків, включаючи, аудієнції, прийоми та світські заходи тощо., Ключові слова: нобілітет, церемоніал, світський протокол та етикет,, дипломатична культура, козацькі звичаї, культурні взаємини, кола, істеблішменту, цивільне шляхетство (панство).
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0