Гошко Т. Жебраки у руських містах XV — першої половини XVII ст. / Т. Гошко // Україна в Центрально-Східній Європі. – 2017. – Вип. 17., Історія жебраків слабо висвітлена у писемних джерелах, зазвичай, згадки про них представлені лише у текстах репресивного характеру., Жебрацьке середовище ділилося на дві категорії: визнані і не визнані, міською владою. Одних контролювали і оподатковували, а інших висе-, ляли з міста. Хоч обидві ці групи зазнавали іншування з боку міщан, але, легалізоване жебрацьке середовище було необхідною складовою міського, соціуму, бо, приймаючи милостиню, давало шанс на спасіння від гріхів, тим, хто цю милостиню давав. Ставлення до жебраків зазнавало ево-, люції у часі. Перша така зміна відбулася у XIV ст., коли, за висловом, Жака Ле Гоффа, середньовіччя стає «світом домосідів» і вивітрюється, дух хрестових походів. Наступний етап еволюції у ставленні до жеб-, раків припадає на XVI ст., коли стала поширюватися протестантська, етика. Сеймові конституції Польського Королівства, як і державні, приписи в інших країнах пізнього середньовіччя, регламентували став-, лення суспільства до жебраків, намагалися захистити міста від їхнього, негативного впливу, обкладали їх податками, але ефект був незначним., Частина жебраків, яка жила у містах, мала власне господартво і сім’ю,, у містах існували легалізовані жебрацькі інституції. Ставлення до жеб-, раків у міському середовищі було амбівалентним., Ключові слова: міста, лузні люди, люди маргінесу, жебраки, воло-, цюги, милостиня, шпиталі, сеймові конституції, Польське Королівство,, Річ Посполита, руські землі, Львів.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0