Для дослідження було обрано 44 особи, які упродовж 1928-1938 рр. працювали на керівних посадах в органах ДПУ–НКВС Поділля. Чимало з них брали участь у громадянській війні у Росії, війнах радянської Росії проти України та Польщі, придушені антирадянських повстань. На керівні посади у територіальні органи держбезпеки Поділля їх призначали у віці 32-36 років, з чекістським стажем понад 10 років. Проаналізувавши біографічні дані, автор дійшов висновку, що більшість з чекістських керівників були малоосвіченими, мали непролетарське походження і були членами Комуністичної партії. За національною ознакою – понад половину з них були євреями. Відтворюючи психологічний портрет співробітника органів держбезпеки, автор акцентував увагу на схильності до жорстокої, іноді садистської поведінки, грубості у спілкуванні з оточуючими. Практично всі страждали нервовими захворюваннями. Формування психотипу чекістів відбувалося під впливом військових і революційних подій, кризи усталених порядків, знецінення людського життя. Кар’єрні амбіції поєднувалися із маніпуляціями, до яких вдавалося керівництво і партійні очільників з метою «посилити» боротьбу з «ворогами народу» й «антирадянськими елементами». У свою чергу, це спричиняло застосування різних видів насилля стосовно підслідних.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0