Стаття «Фехтувальний трактат Фіоре деі Лібері да Прімаріаччо «Квітка битви» та рицарські бойові практики другої половини XIV – першої третини XV ст.» // Володимир Гуцул

Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 2 (39), 2018, Стаття присвячена ілюстрованому фехтувальному трактату початку XV ст. «Квітка битви» авторства північно-італійського нобіля Фіоре деі Лібері (нар. біля 1350 – пом. після 1409). Трактат, котрий є найдавнішою збереженою італійською пам’яткою такого жанру, представляє собою серію динамічних малюнків з короткими підписами, що утворює складну систему рухів тіла та маневрів необхідних для застосування різних видів холодної зброї (кинджала, меча, бойового молота, списа) у пішому та кінному ближньому бою. Фіоре пише про себе в передмові до трактату що він розпочав бойову науку з юності і штудував її більше 40 років. Майстер працював у руслі ефективної і, що важливо, панєвропейської традиції бойових мистецтв. Фіоре зазначає що багато подорожував аби вдосконалитися своїх мистецтвах. Майстер дає поради стосовно турнірних поєдинків (їх він називає «боєм за бар’єрами» – combatter in Sbarra), а також і стосовно менш ритуалізованих форм збройного насильства як то битва, війна чи дуель, він працює з усіма актуальними для рицарства мілітарними практиками. Основна мета даної статті полягає у тому аби на матеріалі трактату Фіоре дослідити бойові техніки використання холодної зброї у рицарському середовищі, визначити характерні риси і скласти уяву про їх ефективність. Трактат Фіоре наглядно демонструє те, що рицарський стан в другій половині XIV – перших декадах XV ст. продовжував ігнорувати стрілецьку зброю та дистанційну тактику і залишався носієм традиції ближнього бою. Останній вимагав від шляхетного комбатанта досить широкого спектру бойових умінь та навичок починаючи з рукопашного бою та боротьби без зброї, до складних фехтувальних еволюцій пішки та верхи і врешті, особливої психологічної підготовки, котру Фіоре називав «войовничістю» (valente). У безпосередньому зіткненні, яким би шляхетним і почесним з точки зору рицарського світогляду воно не вважалося, від учасника не очікували жодної куртуазії. Навпаки, всякий прийом, скоро як міг принести перемогу, а з нею честь, славу і зиск, годився в потребі.