Стратегічна панорама. – 2018. – №2., Наука й освіта у традиційних уявленнях – сфера вищої моральності, а науковець та вчитель – бездоганні служите лі Істини. Однак ідеали Науки й Учительства в наш час дедалі більше профануються та зазнають чимдалі серйозніших випробувань під тиском комерціалізації. Учитель втрачає свій сакральний морально-етичний ореол і перетворюється на людину, яка більш-менш успішно надає «освітні послуги», торгує знаннями та практичними вміннями, навичками (компетентностями). Те ж саме, тільки в дещо інших вимірах, відбувається з науковцем (ученим)., До цього додаються демографічні проблеми та посилення трудової міграції, які призводять до труднощів з набором студентів та аспірантів, унаслідок чого слабкі за підготовленістю абітурієнти потрапляють учитися на «престижні професії», компрометуючи як самі ці професії, так і процес навчання у вищій школі, який набуває відтак характеру імітаційно-профанаційної вдаваності: той, хто вчить, удає, що він таки вчить, а той, хто вчиться, удає, що він таки вчиться., Усі зазначені колізії так або інакше є причетними до проблем академічної доброчесності, причини яких можна диференціювати на такі категорії: світоглядні; морально-етичні; релігійні; філософсько-методологічні; методико-методологічні; політико-правові; соціальні (із криміногенними включно); техніко-технологічні., У цій статті аналізуються в основному політико-правовий та морально-етичний аспекти освітньої та наукової доброчесності, кризу якої значною мірою можна пояснити релятивізмом постмодерного світогляду. Проводяться чіткі демаркації між політико-правовим та морально-етичним аспектами розв’язання означеної проблеми.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0