Теоретико-методологічні основи формоутворення міських громадських просторів

Олійник О.П. Теоретико-методологічні основи формоутворення, міських громадських просторів. – На правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури зі, спеціальності 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток, архітектури. – Харківський національний університет будівництва і, архітектури, Харків, 2021., Відповідно до принципів системного підходу громадський простір,, його формоутворення та процеси функціональної діяльності вперше, розглянуто як окремий цілісний об’єкт містобудівного дослідження та, проектування. Підкреслено міждисциплінарний характер громадського, простору з відповідними критеріями територіальної та просторової цінності, та цілісності., У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи,, визначено проблему дослідження та оцінений стан її наукових та практичних, опрацювань; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами; визначено, мету, завдання, об’єкт, предмет, межі і методи дослідження; розкрито науко, ву новизну та практичне значення одержаних результатів, показано їх, впровадження., У першому розділі «Сучасний стан дослідження проблем, формоутворення громадських просторів» охарактеризовано сучасний стан, вивченості проблеми; вивчено світові тенденції дизайну середовища,, проведено аналіз формоутворення громадських просторів в процесі еволюції, міст та розроблено їх типологію., Аналіз проблеми дослідження і проектування громадських просторів, дозволив встановити, що необхідним є розгляд громадського простору як, цілісного об’єкту дослідження і проектування. На підставі здійсненого уза, гальнення існуючих проблем визначено, що науковий рівень просторових, досліджень міських просторів в Україні не є достатнім для подальшого ви, вчення формоутворення та конфігурації громадських просторів, а також, принципів їх використання та напрямків збереження., 3, Розглянуто процеси історичного розвитку міст та формоутворення, громадських просторів та запропоновано їх типологію. Аналіз еволюції місь, ких просторів показав, що відкриті публічні простори завжди були основою, формоутворення міст. В античні часи (Греція) мережа відкритого-закритого, простору трактувалась як єдиний громадський простір міста і була ознакою, його демократії. З посиленням імперської влади (Рим) структура громадських, просторів стає детермінованою, з визначеним напрямом руху. В епоху, Середньовіччя відбувається сакралізація простору, що змінюється його, формалізацією в епоху Ренесансу; в подальшому посилюється естетизація, простору, з’являються нові типи просторів. Епоха модернізму змінила, просторову парадигму традиційного міста, що привело до втрати історично, складених типів громадських просторів. Разом з тим сучасна епоха, характеризується поступовим зближенням зовнішнього та внутрішнього, простору, формуванням громадських комплексів на основі поєднання, інтер’єрних та відкритих громадських просторів та їх демократизацією., Отже, аналіз дослідження проблем формоутворення громадських про, сторів дозволив обґрунтувати містоформуючу роль громадських просторів в, утворенні та розвитку традиційної просторово-планувальної структури міст, та виявив проблему зміни просторової парадигми на сучасному етапі; визна, чено необхідність вивчення і проектування інтер’єрних та відкритих, громадських просторів на спільній основі як частини єдиної просторової, системи міста; актуальність розробки наукових принципів регенерації та, трансформації громадських просторів, а також принципів їх збереження як, об’єкту історико-культурної спадщини., У другому розділі «Теоретико-методологічні основи, формоутворення громадських просторів» представлена загальна методика, дослідження; розроблено методи просторового аналізу та «просторового, синтаксису» відкритих громадських просторів та запропоновано принципові, конфігураційні моделі зовнішнього та інтер’єрного громадських просторів., 4, Визначено, що органічна цілісність просторово-планувальної, структури міста, високий ступінь взаємозв’язку її складових дозволяє, віднести її до розряду системних об’єктів., На основі попередніх досліджень визначено такі методи аналізу, просторово-планувальної структури міста: метод просторового аналізу;, метод просторового синтаксису; та метод аналізу ідентичності місця. Метод, просторового аналізу розроблений на основі вдосконалення теорії фігури-, фону і рекомендований для визначення композиційної структури та, співвідношення транзитних та стаціонарних просторів. Виділено два види, громадського простору: простір перебування (стаціонарний) – той, де, мешканці перебувають, сидять, відпочивають, – і простір пересування (, транзитний) – той, в якому рухаються. Виявлені залежності поведінкових, характеристик відвідувачів від конфігуративних характеристик простору., Встановлено, що конфігурація громадських просторів визначає характер, діяльності та потенційні напрямки руху людей, а отже, функцію простору,, види діяльності та напрямки його збереження та дизайну., Визначено два типа теоретичних конфігураційних моделей, громадського простору: а) центрична; б) лінійно-осьова; що принципово, відрізняються за характером просторових зв’язків та соціального змісту., Перша модель характеризується наявністю центрального розподільчого, простору, вона передбачає постійне повернення в розподільче ядро,, спілкування і зустрічі. Встановлено, що можливість повернення в певне, місце зустрічі створює умови для т.зв. ефекту «serendipity» – щасливого, неочікуваного випадку, а отже, покращує соціальний зміст простору. Друга,, лінійно-осьова, модель, не передбачає спілкування і взаємодії. Вона, направляє, детермінує і контролює поведінку людей, зменшує вірогідність, випадкових зустрічей і спілкування., Ці моделі є характерними як для зовнішніх громадських просторів, так, і для інтер’єрних просторів. Виділено дві моделі інтер’єрного простору:, дидактичну, на основі послідовних зв’язків, та демократичну, з, 5, інтеграційним ядром. Встановлено, що в просторовому плануванні музею чи, культурно-освітньої установи ці моделі проявляються як дві ключові теми:, «зустріч відвідувачів» та «організована прогулянка». Встановлено, що в, сучасних конфігураціях є тенденція поєднувати обидві моделі з посиленням, інтегрованості просторів., У третьому розділі «Композиційний, просторовий та функційний, аналіз громадських просторів» проведено апробацію моделей на прикладах, відкритих громадських просторів – головних площ різних міст та інтер’єрів, громадських закладів різного типу. Виявлено, що до центричного типу нале, жать такі площі: п’яцца Кампідоліо та Навона в Римі, Сан-Марко в Венеції та, інші. До лінійно-осьового типу належать проспект Незалежності в Мінську,, вул. Маршалковська в Варшаві, Тяньаньминь в Пекіні, Лувр-Тюільрі в, Парижі; площа св. Петра в Римі., Аналіз 10 відомих площ світу за категоріями доступності,, використання, комфортності, атрактивності, переважної соціальної функції,, образу дозволив підтвердити, що всі вони є високо інтегрованими, просторами, пов’язаними з прилеглими громадськими просторами. Виявлено,, що прилеглі громадські простори можуть бути поєднані безпосередньо з, відкритим простором плоші, утворюючи інтегральну єдність, або утворювати, систему підпросторів, кожен з яких поєднаний з групою інших просторів., Встановлено, що потенціал громадського простору Києва не, використовується в повній мірі, що підтвердив аналіз системи громадських, просторів Києва в межах вул. Володимирської-Хрещатик, Поштової та, Бесарабської площ., Розглянуто особливості просторового аналізу інтер’єрів на прикладах, музейно-культурних комплексів. Виявлено, що всі вони на сучасному етапі, мають тенденцію до утворення чи поглиблення ступеня інтегрованості. Ра, зом з тим визначено, що більшість музеїв Києва мають історичну складену,, дидактичну модель планування, що потребує оновлення з точки зори, покращення досвіду відвідувачів та більшої демократизації руху., 6, В четвертому розділі «Наукові принципи регенерації та, трансформації громадських просторів» встановлено, що носіями, інформації та ідентичності громадського простору є: ступінь замкненості, простору, характер обмежувальних площин, характер «блакитної лінії»,, ярусність сприйняття, розкриття видів на природне оточення, історичні, домінанти в полі зору, монументи, скульптури та пам’ятники, ритм та, масштаб членувань. Визначено, що знищення або радикальна зміна цих, характеристик приводить до спотворення історичного середовища міста в, цілому та втрати його ідентичності., Встановлено, що втрата ідентичності відбувається також внаслідок, використання уніфікованих підходів, готових шаблонів і стандартизації, дизайну громадських просторів. Зазначено, що така небезпека існує і в, Україні, тому необхідно вдосконалювати методи реставрації історико-, культурної спадщини на основі регіональної ідентичності. Підкреслено, необхідність поглибленого історико-генетичного, просторового і, конфігураційного аналізу для вияву індивідуальних ознак громадських, просторів, які підлягають збереженню і відтворенню., Встановлено, що поняття ідентичності відноситься до т.зв. абстрактних, артефактів, як мова і культура, і що воно відбивається в конфігураційних, шаблонах просторів. Метод синтаксичного аналізу, використовуючи, конфігураційні структури для генерування просторово-часових подій, дає, можливість передавати їх у майбутнє, а отже, зберігати, підсилювати та, створювати ідентичності. Вплив конфігурації просторів на ідентичність, проаналізовано на прикладах пострадянських міст., Зміни ідентичності – конотації простору – простежено також на, прикладі Майдану Незалежності в Києві. Відмічено, що конкурс «Територія, гідності», спрямований на реконструкцію вул. Інститутської і Майдану, не, вирішив проблем, пов’язаних з втратою ідентичності. Підкреслено нео, бхідність проведення реконструкції всього центру міста., 7, На основі збереження рис ідентичності визначені сучасні стратегії, регенерації громадських просторів: Містобудівні: Стратегія створення, цілісності; Об’єднання загальноміських центрів з громадськими просторами;, формування структури пішохідних зв’язків і вулиць; поєднання відкритих, просторів та інтер’єрів в цілісну мережу; підсилення ідентичності міста за, рахунок громадських просторів; збереження просторів як пам’ятки, містобудування; стратегія розвитку міст на основі пріоритету історико-, культурної спадщини. Стратегії дизайну: Реновація та пристосування, втрачених просторів; Геометризація, надання замкнутості, виокремлення, позитивного простору; Підсилення інтегрованості центрального простору або, інтегрованої осі для створення ефекту «серендипності». Соціальні стратегії:, Сталий розвиток, Ресайклінг, Дбайливе збереження, Екологічність;, та принципи організації міських площ: історичної наступності,, організації транспортно-пішохідного руху з пріоритетом пішоходів,, збереження відповідного характеру сприйняття, організації міської площі як, соціального магніту, варіативності сценарію поведінки, акумулювання, позитивного простору. Враховуючи значення громадського простору як носія, ідентичності та соціальної функції, визначено необхідність розгляду його як, частини історико-культурної спадщини та культурного ландшафту міста в, цілому, та використання ландшафтного підходу до розробки стратегій та, принципів його збереження., У п’ятому розділі «Громадський простір як об’єкт культурної, спадщини та принципи збереження громадських просторів», сформульовано основні наукові принципи регенерації та збереження, громадських просторів як частини історико-культурної спадщини міста., Визначено, що в документах Ради Європи та ЮНЕСКО відкритий простір, визнається важливою частиною міської культурної спадщини, відзначається, його освітнє, екологічне та соціальне значення. ЮНЕСКО рекомендує, використовувати ландшафтний підхід для виявлення та збереження, історичних районів., 8, Встановлено, що в Україні її культурно-історична пам’ять невідривно, пов’язана з просторами міст, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її, ідентичність. Збереження існуючих просторів міст в Україні є пріоритетом, політики та ідеології держави., Визначено також, що специфіка правової системи України встановлює, пріоритет міжнародних договорів, ратифікованих Україною, перед, внутрішніми нормами права, а отже, міжнародні договори, спрямовані на, збереження і відновлення громадських просторів, мають пріоритетне значен, ня в нашій державі. Разом з тим в Україні на сьогоднішній день не існує, державної політики щодо збереження і формування мережі громадських, просторів як частини його цілісної культурної спадщини та запоруки сталого, розвитку міста., Встановлено, що для дослідження та збереження пам’яток, містобудування як цілісного системного утворення доцільно, використовувати стратегію ландшафтного підходу. Так, на основі, ландшафтного підходу запропоновано стратегію збереження громадського, простору вул. Хрещатик; визначено, що вона є видатним цілісним ансамблем, , що пропонується до включення в Світову спадщину ЮНЕСКО в складі, транскордонної номінації. Запропоновано критерії, що відрізняють цей, ансамбль від інших об’єктів номінації та його атрибути Видатної, універсальної цінності з точки зору гармонійного поєднання архітектури з, ландшафтом та втілення символів національної ідентичності в його просторі., Сформульовано основні наукові принципи регенерації та збереження, громадських просторів: принцип «збереження ступеня інтегрованості»;, принцип забезпечення «візуального сприйняття» середовища громадського, простору; принцип «спадкоємного розвитку»; принцип неперервної, конфігурації; принцип дотримання «блакитної лінії» обмежувальних площин, ; принципи «збереження автентичності» просторово-планувальної структури., Розглянуто принципи дизайну середовища в громадських просторах міста на, 9, засадах сталого розвитку., Впровадження цих стратегій розкриває можливості для подальшого, сталого розвитку історичних міст на основі пріоритету історико-культурної, спадщини, збереження та підсилення національної ідентичності та розвитку, соціальних програм для покращення життя населення., Ключові слова: міський громадський простір, просторовий аналіз,, просторовий синтаксис, простір міста як культурна спадщина.