Українська термінологія сімейного права: генеза і структурно-системна організація // Ганна Ус

Ус Г. Г. Українська термінологія сімейного права: генеза, і структурно-системна організація. – Кваліфікаційна наукова праця на, правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних, наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський, національний університет імені В. Н. Каразіна, Харківський національний, педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харків, 2019., У роботі на основі опрацювання значної за обсягом джерельної бази, й залучення до аналізу репрезентативного мовного матеріалу здійснено, комплексне дослідження української термінології сімейного права, в діахронійному та синхронійному аспектах: виділено й схарактеризовано, етапи її формування протягом ХХ – початку ХХІ століття; з’ясовано склад та, джерела розвитку; виокремлено термінологічні групи й здійснено, різноаспектний лінгвістичний опис терміносистеми сімейного права;, визначено структурно-семантичні особливості аналізованих термінів, й описано їхні гіперо-гіпонімічні, антонімічні та синонімічні зв’язки., Термінологія сімейного права – один з найдавніших шарів спеціальної, лексики української мови, що має надзвичайну історичну тяглість. Час її, активного формування в українській літературній мові припадає на ХХ –, початок ХХІ століття, у якому, відповідно до розвитку національних, терміносистем, виокремлюємо п’ять етапів: 10–20-і роки ХХ ст., (термінологія особового права); 20-і – початку 30-х років ХХ ст. (родинно-, подружня термінологія); друга половина 30-х – 50-і роки ХХ ст. (родинно-, подружня термінологія); 60–80-і роки ХХ ст. (сімейно-шлюбна термінологія);, 1990-і роки – початок ХХІ ст. (термінологія сімейного права), кожен з яких, має свої джерела формування й провідні тенденції розвитку., Українську термінологію особового права 10–20-х років ХХ століття, певною мірою репрезентують правничий словник Костя Левицького та, 3, наукові праці Станіслава Дністрянського. Попри вплив спеціальної лексики, німецької й польської мов, ця термінологія була орієнтовна на використання, розмовної та діалектної лексики української мови й характеризувалася, значною кількістю граматичних та словотвірних варіантів. Окремі правові, поняття мали чітко визначений семантичний обсяг. Період 20-х – початку, 30-х років ХХ століття є одним з визначальних у розбудові термінофонду, родинно-подружнього права. Кодекс про родину, опіку та подружжя і про, акти громадянського стану 1926 року – перший нормативно-правовий акт, що, кодифікував термінологію. Важливу роль у розбудові та кодифікуванні, лексики сімейно-родинного права відіграли академічні словники. До початку, 30-х років термінологія родинно-подружнього права розвивалася природним, шляхом, орієнтуючись на живомовну традицію та зразки європейського, права. Терміни-варіанти цього періоду відображають об’єктивний процес її, становлення. Редакції Кодексу 1936–58 років засвідчують відхід від питомої, правничої лексики й появу скалькованих термінів-варіантів, що поступово, кодифікувалися й витісняли питомо українські назви., Формування термінології сімейного права в 1960–80 років можна, схарактеризувати як період стабільного наближення до російської правничої, термінології. Основне джерело – Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 року, що, кодифікує значну частину калькованих термінів та ідеологічно конотованих, аналітичних терміноодиниць. Але водночас її термінофонд розширюється, у зв’язку з деталізацією приватно-правових понять., Від 1990-х років термінологія сімейного права закономірно зазнала, позитивних змін. Загальними тенденціями цього періоду є перехід, до пасивного складу спеціальної лексики тих термінів, що позначають, правові поняття радянської дійсності; відновлення питомої лексики, в терміновживанні, посилення кодифікаційних процесів; суттєве розширення, складу термінології внаслідок запозичання термінів із суміжних і несуміжних, сфер. Спостерігаємо окремі випадки варіантності в сучасній термінології, сімейного права переважно на формальному рівні. Терміни-варіанти, 4, засвідчені лексикографічними й науковими правничими студіями, тоді як, чинний Сімейний кодекс України їх майже не містить., Покладений в основу лінгвістичного опису термінології сімейного, права тематичний принцип дав підстави об’єднати її терміни на сучасному, рівні у вісім терміногруп: «Базові правові поняття сімейного законодавства»,, «Державні законодавчі й виконавчі органи та установи», «Документи органу, державної реєстрації актів цивільного стану», «Сім’я», «Шлюб»,, «Материнство / батьківство», «Дитинство», «Альтернативні форми, виховання дитини». Показником поняттєвої розбудови та структурування, терміносистеми сімейного права є формування розлогих підгруп в окремих, терміногрупах., Головними шляхами формування термінології сімейного права на, сьогодні є термінологізування, а також синтаксичне термінотворення., Перехід загальновживаної лексики до термінології сімейного права зумовлює, важливу особливість – звуження семантичної структури слова, що набуває, спеціального значення й виражає наукове поняття. Явище, ретермінологізування властиве термінам, що залучаються з інших наукових, галузей (найбільшої мірою медичні терміни, зокрема пов’язані із сурогатним, материнством). Проте вони не відбивають змін у семантичному обсязі, терміна, що переходить до терміносистеми сімейного права., Завдяки синтаксичному способу творення термінологія сімейного, права поповнюється аналітичними терміносполученнями, що засвідчують, об’єктивний процес деталізування та кристалізації наукових понять, а також, розвиток родо-видових відношень між ними. Складені терміни сімейного, права містять від двох до шістнадцяти компонентів. Найбільшу групу, становлять дво- та трикомпонентні терміни. Прикметними для аналізованої, терміносистеми є термінонайменування з напівпредикативним і підрядним, зв’язком., Відсутність спеціальних лексикографічних джерел з термінології, сімейного права породжує коливання в межах семантичної норми. Дефініція, 5, в правничому терміні є засадничою для тлумачення правової норми та постає, одним з елементів термінологічної норми. Кожна дефініція правничого, терміна має відповідати певним критеріям (чіткість, вичерпність,, лаконічність; фіксувати лише істотні ознаки; не містити того ж терміна, що, означується), тобто бути нормативною за своєю суттю. Відбір одного, з варіантів терміна, який не має відхилень щодо мовних норм та своїми, дефінітивними ознаками задовольняє потреби юридичного дискурсу,, є природним на шляху до їх кодифікування, що відбувається крізь призму, лінгвістичного та юридичного дискурсів., Гіперо-гіпонімічні відношення в термінології сімейного права, відображають чітко організовану систему правових понять, що свідчить про, її розвиненість і водночас демонструє відкритість, зумовлену постійним, розвитком правничої думки. Гіперо-гіпонімічні зв’язки формуються навколо, ядерних термінів сімейного права. З погляду ієрархічного підпорядкування, переважають паралельні та комбіновані родо-видові парадигми. Співгіпоніми, тяжіють до об’єднання за антонімічним зв’язком, що відповідає сутності, правових явищ, які часто оцінюються з позицій законності / незаконності., Найчастіше фіксуємо формально-семантичний спосіб зв’язків між, гіперонімом і гіпонімами., Термінології сімейного права майже не властива синонімія, що є, позитивним явищем і свідчить про відносну уніфікованість терміносистеми., Виявлені різноструктурні синоніми переважно є абсолютними. Причини, їхньої появи різні: розвиток внутрішніх мовних ресурсів, історичні зміни, в термінолексиці, пошук адекватного терміна у зв’язку з уточненням, юридичного поняття, законодавчі зміни. Помітним явищем є поява синонімів, до кодифікованого терміна, які використовують науковці найчастіше, в спеціальній літературі., Досліджувана терміносистема має розгалужені антонімічні, відношення, що репрезентують поняттєві опозиції в цій галузі права., Антонімічні відношення виявляються в таких семантичних розрядах: назви, 6, правових дій та процесів і їхніх ознак, назви властивостей, якостей учасників, сімейних відносин та об’єктів сімейного права., Аналіз засвідчив перевагу комплементарних антонімічних відношень,, що встановлюються між однослівними та аналітичними термінами, й формують гіперо-гіпонімічні ряди. Специфічна комплементарність виникає, між однослівними термінами, що виражають ключові поняття сімейного, права, та співвідносними аналітичними термінами, у яких прикметник, заперечує диференційну ознаку, іманентно властиву науковому поняття,, вираженому термінологічною дефініцією. Особливість контрарної антонімії, полягає в тому, що встановлюються аналітичні зв’язки між термінами, у яких, протиставляється один з компонентів – іменник на позначення, опредметненої дії. Такі зв’язки відбивають специфіку приватноправових, стосунків. Зафіксовано також градуальні опозиції та векторну антонімію., Прикметною рисою термінів сімейного права є наявність антонімічних, відношень у терміноодиниць із префіксом -не, що засвідчують, контрадикторні опозиції., Розгалужені парадигматичні відношення терміносистеми українського, сімейного права вказують на розвиненість і динаміку її поняттєвого поля., Перспективним видається дослідження української термінології, сімейного права в аспекті її внормування й кодифікування, а також створення, спеціального словника юридичних термінів цієї приватноправової галузі., Ключові слова: термінологія, терміносистема, термінологічна норма,, терміни-варіанти, правничий термін, термінологічне значення, кодифікація,, гіперо-гіпонімія, синонімія, антонімія.