Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 69. – К., 2023., Серед ряду правителів-наступників Юстиніана Великого (527–565), особливу увагу приваблює персона та кар’єра візантійського полководця та політика Тиберія. Попри відсутність свідчень про ранні роки життя Тиберія, достеменно відомо про обставини, що посприяли його зростанню в ієрархії пізньоримського суспільства: особиста довіра імператора Юстина ІІ (565–578), а також участь у дипломатичних переговорах із варварами, де останній представляв інтереси ромеїв. Вкупі зі слабким здоров’ям Юстина, ці обставини посприяли усиновленню імператорською фамілією полководця., Взаємовідносини з Аварським каганатом займали для Тиберія пріоритетну роль ще до часу обрання його співправителем Юстина у 576 р. Беручи участь у перемовинах із кочовиками, Тиберій приділяв увагу необхідності поновлення союзницьких відносин із аварами та спрямування їх збройної потуги на ті племінні об’єднання, що становили для Імперії постійну загрозу. В перспективі, курс Тиберія на замирення з номадами призвів до завершення війни 568–570 рр. Дії полководця надали Імперії можливість зміцнити політичну та мілітарну потугу на Дунайському лімесі в подальші роки, а також політично нейтралізувати аварів шляхом постійних збройних конфліктів із найближчими сусідами., На практиці, кочова знать, задобрена грошовими виплатами з боку Константинополя, замирилась із ромеями. Спрямувавши зусилля на підкоренні племінних об’єднань слов’ян, авари збільшили свою військову потугу. Ця обставина, у свою чергу, дозволила кочовикам поновити зовнішньополітичний тиск на Імперію. Політичні перипетії останньої чверті VI cт. супроводжувались обміном посольськими місіями, наданням дарів, як засобом схиляння політіями раннього Середньовіччя третіх сторін до конкретного політичного курсу.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0