Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2022. – Вип. 1 (46)., У статті досліджуються традиції палинчарства (винокуріння) на Закарпатті з погляду історичної та антропологічної перспективи. У житті населення краю процес виробництва міцних алкогольних напоїв, як і сам продукт дистиляції, відігравали важливу соціо-культурну та економічну роль в святковому та повсякденному житті. У своєму розвитку закарпатське палинчарство на середину минулого століття пройшло корчажний, мануфактурний та промисловий етапи. Після встановлення радянської влади на Закарпатті було оголошено державну монополію на виготовлення алкогольних напоїв та здійснено націоналізацію спиртових заводів. Водночас стимулювалося активне споживання горілки серед населення. Саме на радянський період припадає бурхливий розвиток домашнього палинчарства (самогоноваріння). Це стало наслідком появи кращих технічних можливостей, якими раніше не володіло місцеве населення, а також його потребами економічного характеру. Попри те, що ця діяльність вважалася нелегальною та доволі суворо каралася, економічні вигоди від домашнього винокуріння були для закарпатців надто важливим фактором. Самогоноваріння стало суттєвим джерелом та засобом отримання прибутку, а палинка (самогон, вотка, горівка) виконувала роль своєрідної валюти, яку використовували для обміну, оплати за окремі види робіт, послуг чи товарів. Доволі швидко домашнє палинчарство стало традиційним заняттям для місцевого населення, представники якого раніше були переважно споживачами, але не виробниками палинки. Сучасне закарпатське палинчарство представляє інтерес не тільки в якості предмета антропологічних досліджень, але й в зв’язку з потужним туристичним потенціалом на внутрішньому ринку.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0