Надзвичайний ліризм таланту Коцюбинського пронизує всю його творчість і особливо яскраво виявляється в оповіданні «Тіні забутих предків» (1911). У повісті яскраво передається життя українсько-карпатського племені гуцулів. Особисті спостереження письменника за життям цього племені та зібраний ним етнографічний матеріал послужили приводом для створення дуже колоритного твору, стилізованого під поетичне гуцульське «речення». На тлі картин гуцульського побуту, переплітаючи казкове з реальним, реальне з фантастичним, Коцюбинський на прикладі двох протилежних натур показує два начала в розвитку життя: Івана Полійчука, який виховувався і формувався під. вирішальний вплив природи в умовах старих традицій — щирої, поетичної натури, яка смиренно пристосовується до сил природи, а тому відчуває всі її чесноти й таємниці. Він нещасливий у цьому житті. Його наречену Марічку, таку ж поетичну вдачу, несе гірська річка. Одружившись з багатою володаркою Полань, Іван тужить, мріє і тужить, наближаючись до трагічної смерті. А сусід Юра — його повна протилежність. Він володіє грубою силою, казковими таємницями чаклуна, за допомогою яких він зміцнює своє господарство і активно бореться з природою як ворожою силою. Він спокушає дружину Івана Палагни; він завжди перемагає, вносячи в життя початок грубої активної сили. Гине проста поетична натура – Іван Полійчук. У письменника сумне, дещо песимістичне відчуття, що він мусить констатувати перемогу грубої сили в житті. Груба, сувора, фантастична казка стає як би реальністю, а проста поетична прямота стає легендою. Це основна концепція повісті, написаної напередодні смерті Коцюбинського, коли його здоров’я було вже сильно підірвано хворобою, що не могло не внести в цю повість песимістичні нотки. Коцюбинський довго працював над цим твором, написаним у романтично-символічних, а не імпресіоністичних тонах. Глибоке, довготривале оздоблення творів взагалі було дуже характерно для Коцюбинського. Він ставив перед собою великі вимоги як письменник. «У мене дуже розвинене почуття невдоволення собою, — говорив не раз Коцюбинський», — говорить про нього М. Горький у своїх спогадах. Не раз бувало так, що його робота вже набиралася, а він все одно надсилав ті чи інші текстові зміни, що стосувалися стилю, окремих фраз, слів. Цим пояснюється незвичайність композиції його творів, симетричність окремих їх частин. У своїй творчості Коцюбинський широко використовував символіку національної мови. Михайло Коцюбинський увійшов в українську літературу як один із найкращих стилістів, майстрів української прози.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0