Стаття «Народ і влада в Галичі як зразок «візантійської республіки»»

Галич. Збірник наукових праць. – Вип. 4. / За ред. М. Волощука. – Івано , Франківськ : «Лілея НВ», 2019. – 224 с., Стаття пропонує інтеґрувати політичну історію Галича рубежу ХІІ – ХІІІ ст. в сучасний візантиністичний дискурс із властивим радикальним переосмисленням уявлень про категорії «леґітимности», владних інституцій Східної Римської імперії. На відміну від Західної Європи, яка після падіння Риму під натиском варварських племенадаптувала принцип особистісного «божественного права», за якого, влада була особистою власністю певного володаря, Візантія зберегла республіканське ментальне поле й уявлення про владу як власність народу (лише делеґовану певним особам). Ключовою категорієюдержавотворення візантійського типу виступає поняття «політеї» –, множини, яка є джерелом, «базилеї» – царствености. Автор підкреслюєвиняткову близькість Галича до Східної Римської імперії.Обґрунтовується пропозиція сприймати політичну систему Галича ХІІ, – ХІІІ ст. як виборну республіканську монархію візантійського типу. Цедозволяє переглянути традиційно антагоністичну картинуполітичного життя Галича як протистояння державотворчої основи персоніфікованої у князях та їхній владі і деструктивної основи, вкладеної у літописних «галичанах», , «галицьких боярах» та ін. Це свого роду приклад найзрілішої реалізації республіканської культури,акцептований із його греко- римських джерел, поєднаних із традиціямидавньослов’янської спільнотно-вічової культури. Окреслено три етапиеволюції Галицької політеї ХІІ – ХІІІ сторіч: а) слов’янсько-візантійський; б) візантійський і в) візантійсько, – франкський., Розглянуто рольгеографічного розташування Галицької політеї, котра, з одного боку,онтологічно пов’язувалася з лаократією Нового Риму, а з другого– стала прикладом, а можливо, і першоджерелом, демократичних змін українах – сусідах Угорщині («Золота булла») та Польщі, які зазналичасткового розмивання парадигми особового «божественного права» латино- європейського типу.