Гедонізм як посттоталітарна літературна стратегія (на матеріалі сучасної української прози)

Телець Ю.В. Гедонізм як посттоталітарна літературна стратегія (на матеріалі сучасної української прози). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 «Філологія» (03 – Гуманітарні науки). – Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2023., У дисертації осмислено гедонізм як літературну стратегію, а саме як спосіб формування масиву художніх текстів посттоталітарної доби, що мають на меті деконструювати та інтерпретувати усталені соцреалізмом морально-етичні та соціокультурні догми, спрямовані на замовчування й табуювання важливих для духовного й фізичного розвитку особистості тем, а також розвінчати кодифіковані радянською владою міфи щодо місця й ролі людини в суспільстві, за яких єдино можливим механізмом одержання задоволення є служіння на користь державі. На матеріалі прозових текстів українських постмодерністів (романи Софії Андрухович «Фелікс Австрія», Люко Дашвар «На запах м’яса», Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта», Сергія Жадана «Депеш Мод», Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» та оповідання Катерини Бабкіної «Ми ніколи про це не говоримо», Христі Венгринюк «Діліло», «Повінь», «Про Бога і про любов», «Пустеля», «Чуфут-Кале», «Шлях Лукаша», Лариси Денисенко «Я не хотіла бути Богом» та Олени Черніньки «Селфі в Парижі») проаналізовано види тілесних і позатілесних гедоністичних практик, а також художньо-естетичні засоби й механізми їх реалізації у новітній прозі., Мета роботи полягала у створенні дескрипторної моделі гедонізму як інтерпретаційної посттоталітарної літературної стратегії та зумовила потребу розв’язати такі завдання: 1) дослідити, як соцреалістичні, постмодерні, постколоніальні, гуманістичні теорія та практика вплинули на просування гедонізму у площину нового художнього письма; 2) простежити кореляції між запитами й стандартами сучасної масової літератури та її гедоністичними позиціями; 3) здійснити теоретичну реконструкцію поняття гедонізму як морально-етичної доктрини, актуальної для української літератури останнього десятиліття; 4) запропонувати обґрунтування поняття «літературна стратегія» в межах дослідження реалізації гедоністичних інтенцій у прозових постмодерних творах як реакцію на колоніальний досвід й мистецьку практику соцреалізму; 5) створити орієнтовну модель тлумачення й інтерпретації художніх текстів крізь призму гедоністичного дискурсу на основі пошуку та аналізу відповідних ідейно-стилістичних, сюжетних дескрипторів і маркерів; 6) визначити способи художньої реалізації гедоністичних вимірів тілесності й позатілесності у новітніх прозових практиках., Наукова проблематика дисертації та матеріал зумовили застосування комплексної методології, що охоплює історико-літературний, описовий, порівняльний і герменевтичний методи. Окрім цього, в дослідженні залучено методи наратологічного, прагматичного й постструктуралістського аналізів художнього тексту, а також елементи психоаналізу., Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі дисертації – «Посттоталітарне літературознавство та модель гедонізму» – проаналізовано ключові ідеї постколоніальної критики, визначено причини складності входження постколоніальних студій в український літературознавчий простір, досліджено процес становлення й формування гедонізму як морально-етичної доктрини. Окрім цього, запропоновано розглядати гедонізм як літературну стратегію, котра в межах постмодернізму надала українським письменникам потенцію деконструювати в соціумі нав’язані мистецькою практикою соцреалізму міфи й ілюзорні уявлення щодо особистості, її саморозвитку та виховання, завдяки створенню художніх текстів, сюжетно-композиційні особливості яких містять гедоністичну компоненту. Декодування останньої стає вирішальним в осмисленні прозової практики, оскільки вказує на наявність закладеної в ній автором тілесної чи позатілесної форми задоволення., У другому розділі – «Гедоністичні моделі «тілесності» – систематизовано й проаналізовано основні наукові праці теоретиків й філософів щодо розуміння «тілесності». Зокрема, з’ясовано, що найяскравіше тілоцентризм репрезентує себе в постколоніальну добу, яка означена розвитком постмодерного мислення. Інтерес до тіла, що виникає в цей час, каталізує появу низки тілесно орієнтованих практик, які пов’язані не лише з новим сексуальним досвідом, а й новим типом тіла – віртуальним, тілом без органів тощо. Філософія постмодернізму запропонувала осмислити концепт тілесності як «філософію нової тілесності», яку науковці реінтерпретують в межах семіотизації та раціоналізаторства. Так, тілесність уподібнюється до дискурсивних явищ і набирає ознак кодової системи. Окрім цього, введення у науковий обіг терміна «тілесність» дає можливість глибше аналізувати не лише сексуальні прояви людського тіла, а й інші феномени емоційного та екзистенційного досвідів., Окрему увагу звернено на аналіз низки українських постмодерних творів (романів Софії Андрухович «Фелікс Австрія», Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта», Сергія Жадана «Депеш Мод», Ярослави Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха» та оповідань Катерини Бабкіної «Ми ніколи про це не говоримо» й Лариси Денисенко «Я не хотіла бути Богом») і виявлення в них форм тілесних гедоністичних практик та способів їх художньої реалізації у тексті., У третьому розділі дисертаційної роботи – «Гедоністичні моделі поза тілесністю» – осмислено категорії духу й духовності як базальних компонентів формування позатілесних практик задоволення, таких як, робота, хобі, свідомий вибір соціальної ролі, мистецькі практики, кохання, почуття ностальгії та віра в Бога. З’ясовано, що згадані форми духовного задоволення не є універсальними ознаками наявності гедоністичних інтенцій у художньому тексті, оскільки під час аналізу необхідно враховувати сюжет та стилістику твору, розвиток чи трансформацію біхевіористичних тактик героїв, приналежність відповідних морально-етичних норм як до тих, що усталені у суспільстві, лише входять до його культурного простору чи є аберацією. Водночас ряд гедоністичних маркерів на позначення позатілесних форм задоволень має потенцію до розростання, що залежить від особливостей культурно-історичного періоду та модифікацій форм соціальної поведінки. Проведене дослідження дало підстави стверджувати, що нині в українських прозових практиках спостерігається трансформація усвідомлення феномена духовного задоволення особистості, що пов’язане зі свідомим уникненням авторами тем, які мають потенцію до рецидиву травматичної пам’яті (Сергій Жадан), й водночас актуалізацією зображення позатілесної гедоністичної практики як вищої форми поведінкової тактики особистості, зокрема, завдяки вірі в Бога та комунікації з ним (Христя Венгринюк). Окрім цього, визначено ряд дескрипторів, чиє функціональне призначення в канві художнього тексту допомагає проаналізувати змодельовану автором біхевіористичну тактику персонажа-гедоніка, інтерпретувати її та простежити динаміку розвитку описаної поведінки чи її стагнацію., У Висновках узагальнено основні положення дисертації, зокрема, окреслено понятійно-категорійний апарат, методологію й основні риси орієнталізму; проаналізовано специфіку формування українських постколоніальних студій; здійснено теоретичну реконструкцію поняття «гедонізм»; запропоновано й пояснено доцільність уведення до наукового обігу поняття «літературна стратегія» крізь призму гедоністичного дискурсу; запропоновано дескрипторну модель аналізу й інтерпретації художніх текстів на основі аналізу в них тілесних (їжа, алкоголь, сексуальний фетишизм, робота) й позатілесних способів задоволення (духовний саморозвиток, хобі, робота, соціальна роль, мистецькі практики, а також почуття кохання, ностальгії та віри в Бога); визначено художньо-естетичні засоби реалізації зазначених гедоністичних практик у новітніх українських прозових творах.