Вичитана автором версія публікації., “Нові погляди особливо нас вражають, коли побудовані на давно відомих фактах [Регирер, 182]. Пів століття тому Г. Шустер-Шевць зробив своє відкриття в галузі верхньолужицької історичної фонетики; від 1950-х рр. відомо про діалектне [ÿ] на Сіверщині, про потужне пасмо ізоглос упоперек Білоруси, про грамоти на бересті з Новгорода, про базовий список слів М. Сводеша; наприкінці XVIII ст. записано кілька текстів тоді ще вживаною полабською мовою. Споконвіку на видноті масові українські мовні явища — фаринґальне -г- [h], майбутній недоконаний час (гс-тиму, житимеш), словотвірні суфікси -ар і -ина (засвоєні, відповідно, від скіфів, римлян, ґотів, кельтів). У нашому дослідженні всі названі і, що істотно, здавна відомі мовні факти перетнулися з новими перспективними наслідками для історії української мови. У який саме спосіб це сталося, — розкрито на дальших сторінках статті.”, Тищенко К.М. Десять історичних свідків прадавности української мови // Вісник НТШ. – 2023. – № 67. – С. 64-76
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0