У статті йде мова про визначальну роль української мови на новому етапі державотворення. Висвітлюються деякі теоретичні питання цієї вкрай важливої проблеми, визначено, що одним з першочергових завдань державного будівництва України на сучасному етапі є всебічне сприяння розвитку української літературної мови. Зроблено висновок про нагальну потребу гуртування всіх українців на основі соборної української мови., Незважаючи на зростаючий інтерес громадян України до своєї історико-правової спадщини в умовах національного й духовного відродження, поза увагою сучасних правознавців залишається чимало проблем відображених у науковій спадщині правників міжвоєнної української еміграції., Через культуру, в тому числі й мову, суспільство здатне реалізувати власний творчий потенціал, долучитися до надбань світової цивілізації, зберегти матеріальні, науково-технічні та інтелектуальні досягнення, історико-культурну спадщину країни., З одного боку, слушною є думка про недоцільність дебатів у ХХІ ст. про проблеми, які вже доведені світовою наукою, адже очевидно, що українці є окремим народом з власною українською мовою. З іншого боку, все ще залишається потреба подавати наукові аргументи, спрямовані передусім на неусвідомлених українців, що зараховують себе до категорії «русских», будучи українського походження., Нова українська літературна мова повинна зберегти традиції давньоукраїнської мови, що зібрала й несе в собі ідеї та атрибутику українства, сформувала та передала історичну пам’ять українства в самих українцях, застерігала від сусідів-зазіхателів на її самобутність. Вистоявши в період бездержавності мова стала тим чинником, що сприяв сучасному утвердженню державності українського народу. Доречними в цьому контексті стануть наступні слова Т. Шевченка: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь».
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0