Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2018–2019. Випуск 19–20. C. 115–13, Сучасна полеміка навколо проблеми походження Руси має давню традицію. У ХУІІІ ст. разом, із утвердженням російської імперії з дискусії про заснування та початкову історію Руської, держави розпочалася російська офіційна історіографія. У її становленні та у формуванні, норманізму як провідного напряму досліджень з історії Русі важливу роль відіграли німецькі, вчені Ґотліб Байер, Ґотфрід Міллер та Авґуст Шльоцер, які розвинули ідеї про вирішальну, участь скандинавів в її заснуванні, започатковані шведськими істориками ХУІІ ст. У поширені, норманізму в європейській історіографії значну роль відіграли французький просвітитель Шарль, Луї Монтеск’є та німецькі філософи Йоган Фіхте і особливо Ґеорґ Ґеґель. Одночасно з, норманською теорією походження Русі розвивався антинорманський напрям в історіографії,, початок якому поклала дискусія Михайла Ломоносова з Ґ. Міллером на засіданнях Імператорської, Академії Наук. До початку ХХ ст. представники обох напрямів історіографії послуговувалися в, основному писемними джерелами, вичерпавши їх інформаційний потенціял для дослідження даної, теми. У працях М. Ломоносова, Густава Еверса, Сергія Гедеонова, Дмитра Іловайського більшість, арґументів класичної норманської теорії, зокрема про шведське походження засновника руської, династії Рюрика і назви “русь”, були спростовані, однак їх і сьогодні використовують російські, історики з метою довести північне походження Руси (так званого Ладозького руського каганату)., Ключові слова: Русь, теорія, норманісти, історіографія, походження, Росія.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0