Мав’є

Третя поетична збірка Олі Мальченко, в якій втілено подальші мовно-естетичні експерименти, є літературною спробою за допомогою новітньої радикальної техніки, поєднаної з автентикою мови, створити модель національної архаїчної пракультури; письмо поетеси є тим літературним явищем, яке повертає із забуття репресований пласт мови – мови як вільного стихійного потоку потужних наденергій та способу докультурної екстатичної комунікації, мови бажання як найвищої істини, якою промовляє Природа., У “Мав’є” авторка заглиблюється у морфему – ту полісемантичну мовну субстанцію, яка відкриває ще більше можливостей для абстрагування й виявлення варіативності значень, а отже – більшої екзистенційної свободи. Взявши за основу очищену морфему, поєднану в органічну, вільну й відкриту до прочитань багатосенсову поетичну конструкцію, де кожна структурна одиниця є вибухом знаку і сенсу, – поетеса утверджує той ідеальний простір – простір Дива, який можна назвати концепцією сучасної поезії.