Музейна справа в Україні: теоретичні, практичні та антропологічні виміри історичного досвіду (1920-і рр. – початок ХХІ ст.)

Маньковська Р. В. Музейна справа в Україні: теоретичні, практичні та, антропологічні виміри історичного досвіду (1920-і рр. – початок ХХІ ст.) –, Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за, спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Інститут історії України НАН, України; спеціалізована вчена рада Д 27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-, Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія, Сковороди», Переяслав-Хмельницький, 2017., Актуальність дослідження зумовлена відсутністю фундаментальних, науково-історичних досліджень, у яких комплексно висвітлювалися б, трансформаційні процеси, що відбулися в музейній галузі України впродовж, останнього століття. Вони торкнулися передусім сутнісного змісту музею, який, розглядається на сьогодні як соціокультурний інститут, що представляє певні, форми організації та регулювання суспільного життя. Він здатний не лише, акумулювати історичну пам’ять народу, зберігати національну спадщину, але, водночас через духовні та матеріальні цінності впливати на світоглядні основи, суспільства., Через осмислення причин появи музеїв, їх суспільної затребуваності, виразно проявляються історичні та культурні закономірності розвитку цих, самобутніх соціокультурних інститутів. Упродовж різних історичних епох, музей оформився як поліфункціональний заклад, спроможний виконувати, відповідальну гуманістичну місію. Загальносвітові тенденції розвитку музейної, галузі засвідчують зростання суспільної ролі музеїв, їх налаштованість на, громадський інтерес., Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі аналізу й, класифікації джерелознавчого та історіографічного матеріалу в ній:, вперше здійснено комплексну реконструкцію розвитку музейної справи, України в історичному контексті зазначеного періоду; введено до наукового, обігу маловідомі архівні документи; запропоновано суспільну концепцію, 3, розвитку музею, яка, розглядаючи його трансформацію під впливом суспільно-, історичних процесів, значно поглиблює зміст і місце музею в суспільному, житті; визначено дефініції «музейний простір», «музейне меценатство» з, виділенням їх структури та форм; доведено поширення в Україні у другій, половині ХХ ст. загальноєвропейських тенденцій появи нових типів музеїв;, розглянуто народне музейництво як чинник формування громадянського, суспільства; виявлено забуті імена музейників, репресованих та заборонених, тоталітарним режимом радянської держави; відтворено процес формування, взаємодії музею і суспільства вподовж ХХ – початку ХХІ століть в Україні;, удосконалено: уявлення про стан музейної справи в умовах тоталітарного, режиму з характеристикою ролі та місця музеїв в ідеологемі радянської, держави; осмислення змісту музею в контексті мнемологічних досліджень;, розуміння гуманістичної місії музеїв у суспільстві; бачення музею як, соціокультурного феномену в інтерпретації історико-культурного надбання;, набули подальшого розвитку: студії теоретичного, історіографічного та, джерелознавчого характеру, в яких дано оцінку науковому масиву досліджень з, теми; осмислення музейних практик в суспільних деформаціях тоталітарного, періоду; фактологічні відомості про розвиток українського музейництва; знання, про внесок українських інтелектуалів у збереження історико-культурної, спадщини та розбудову музейної справи в Україні; положення про, багатовекторність комунікаційної системи музею;, систематизовано та узагальнено: досвід музейників із теоретичного та, практичного музейництва; розвиток музейної справи в суспільно-історичних, викликах ХХ – початку ХХІ століть., Практичне значення дисертації визначається в науково-теоретичній та, суспільно-культурницькій площинах. Матеріали дослідження сприятимуть, глибшому осмисленню та оцінці подій минулого в історії музейної справи,, теоретичному оформленні музеології як наукової галузі, ролі музейників та, інтелігенції у збереженні національної спадщини., 4, У науково-дослідній площині результати наукового пошуку будуть, корисними у розширенні джерельної бази музеєзнавчих досліджень,, можливості застосування оприлюднених матеріалів для написання, узагальнюючих та спеціальних наукових праць, підручників, посібників,, підготовки лекційних курсів з історії України, української культури,, музеєзнавства, культурології, краєзнавства та пам’яткознавства. Результати, дослідження можуть бути взяті до уваги державними структурами для розробки, концепції реформування музейної галузі. Викладений матеріал може, використовуватися в практичній діяльності сучасних музеїв, у підготовці, музейних проектів., Об’єктивний та неупереджений аналіз історіографії проблеми засвідчив, широкий інтерес дослідників до музеєзнавчої тематики. Однак основна увага у, цих напрацюваннях приділялась лише окремим аспектам проблеми, що, переконує: тема історії та розвитку музейної справи з 1920-х рр. до початку, ХХІ ст. у теоретичному, історичному та антропологічному вимірах не була, предметом окремого узагальнюючого дослідження. Розгляд наукових праць, українських та зарубіжних авторів з проблем музеології, що представляють, різні музеологічні школи, засвідчив існування широкого кола питань, які, перебувають у дискусійному обговоренні, і відображає закономірний процес, наукотворення., У дисертації здійснено характеристику та систематизацію опрацьованої, джерельної бази дослідження, яка охоплює, поряд з архівними та, опублікованими документами, матеріали наукових фондів українських музеїв., Частина джерел з історії музейних закладів, з архівних документів про, політичні репресії серед музейників у часи тоталітаризму, сторінки біографії, працівників музеїв уперше введена до наукового обігу., Розкрито специфіку музейної галузі – інтердисциплінарний характер, музеознань, внаслідок чого існує розлоге полемічне тло довкола питань про, місце музеології в системі соціогуманітарних наук. Нових ознак набуло, визначення музеології як самостійної науки, яка відображає пізнання людиною, 5, світу в просторі і часі через специфічне музеальне ставлення до дійсності та, відзначається своєрідною комплексністю і багатофункціональністю., Запропоновано визначення термінів «музейне меценатство», «музейний, простір». Щодо останнього – виділено його структурні елементи: державні,, громадські та приватні музеї, громадські організації та товариства активістів, музейної справи в Україні та світі, наголошено на засобах його поширення та, інтеграції в сучасний соціум: комунікаційні технології, інтернет-ресурси,, маркетинг, підприємницька складова роботи музеїв., З’ясовано, що інтеграційні процеси в науковому просторі поглибили, структурну систему музеології. Внаслідок піднесення статусу музею в, сучасному суспільстві спостерігаємо актуалізацію його соціальної,, комунікаційної, інформативної та появу рекреаційної функцій., Виділено особливості музейних засобів у збереженні та відтворені, історичної пам’яті, окреслено місце музею в пам’яттєвому просторі. Новітні, підходи до музею в контексті науки мнемології значно поглибили сучасне, бачення музею як місця суспільної пам’яті., Сформовано авторську концепцію суспільного розвитку музею. Основні, положення нового концептуального бачення музею допомагають значно, глибше, з врахуванням впливу суспільно-історичних процесів, визначити місце, музею в суспільстві, встановити об’єктно-суб’єктні чинники в розвитку діалогу, між музеєм і суспільством, пояснити значення музею в духовному розвитку, громадськості., Обґрунтовано сутність суспільнотворчого потенціалу музею, здатного, ефективно впливати на вирішення соціогуманітарних проблем у суспільстві., Впродовж останнього століття музей набув нових сутнісних характеристик., Досліджено його шлях від закладу зі збереження автентичних пам’яток та, артефактів минулого до формату соціокультурного інституту з власним ідейно-, функціональним змістом, гуманістичною місією в суспільному просторі., Простежено розвиток музейної справи в історичній ретроспективі, 1920-х рр. – початку ХХІ ст. за основними періодами. Перший: радянський,, 6, розділений на 1920-і – 1930-і рр., коли жорсткими методами комуністичного, режиму відбулася деформація засадничих принципів у музейництві, та 1950-і –, 1980-і рр. – остаточного перетворення музеїв у ідеологічний інструмент, радянської влади. Другий: відновлення незалежності України – з 1991 р. до, теперішнього часу – в умовах розбудови демократичного суспільства та, просування модернізаційних процесів у музейній галузі країни., Проаналізовано вплив суспільно-історичних процесів першої половини ХХ, ст. на розвиток музейної справи, яка зазнала глибоких деформацій внаслідок, встановлення тоталітарної системи в країні. Якщо на початку 1920-х рр., ще під, впливом національно-визвольних настроїв, були відчутні спроби відновлення, наукових досліджень у музеях, активізації їхнього освітньо-виховного, потенціалу, удосконалення принципів експозиційного показу, то з кінця 1920-х, рр. у закладах починають переважати деструктивні процеси, які деформували, сутнісні основи діяльності музеїв, перетворивши їх в інструмент ідеологічних, маніпуляцій. Така ситуація була характерною для усіх регіонів України. З 1939 р., та після Другої світової війни під деформаційні процеси радянського режиму, підпали музейні заклади західних областей України., Встановлено, що репресивна політика комуністичної системи призвела до, особливо згубних наслідків у музейній галузі. Дискредитація, звільнення з, роботи, ув’язнення, концтабори, розстріли та інші репресивні заходи позбавили, музейні заклади досвідчених кадрів та надовго загальмували розвиток музейної, справи., З’ясовано, що музейна справа в другій половині 1950-х – до кінця, 1980-х рр. стала складовою частиною процесу десталінізації та певної, лібералізації суспільно-політичного життя. Доведено, що розвиток музейної, справи в радянський період носив суперечливий характер. Для галузі були, притаманні заідеологізованість, превалювання в музейних експозиціях, тематики «на злобу дня», питань партійного та радянського будівництва. Разом, з тим музейна мережа республіки зростала, формувався Музейний фонд країни,, заклади отримували певне державне фінансування, мали можливість, 7, поповнювати власні фонди. Значною мірою позитивні зрушення в музейній, справі відбувалися завдяки музейникам, діячам науки та культури, які, титанічною працею плекали і примножували музейні скарби України., Висвітлено в дослідженні громадський сектор українського музейництва., Через історію розвитку громадських музеїв показано постійну присутність, громадської ініціативи в українському суспільстві. У дослідженні народне, музейництво розглядається як невід’ємна складова і своєрідний показник, активності громадянського суспільства., Встановлено, що дієвим поштовхом для подальшого розвитку музейної, справи в роки незалежності стали розбудова демократичного суспільства і, Україні та модернізаційні процеси в музейній сфері, пов’язані з формуванням у, другій половині ХХ століття соціокультурних парадигм у світі. Із зміною, традиційних підходів до музею відкрились нові напрями в галузі, з’явились, сучасні типи музеїв, розширилися їхні кордони, вектор музейної діяльності, повернувся до людини., Доведено, що світові тенденції в розвитку музейної галузі отримали, поширення і в національному музейництві. Виникнення музеїв під відкритим, небом та спроби створити багатофункціональні культурні комплекси в Україні, відповідали об’єктивному процесу музейного розвитку в світі., Висвітлено вплив демократичних змін в музейній справі на розвиток, музейної соціології та розробку нових моделей музейної комунікації., Розглянуто застосування методів музейної педагогіки в практичній діяльності, музейних закладів, висвітлено досвід українських і зарубіжних фахівців та, застосування його в просвітницькій роботі українських музеїв., Встановлено, що важливим чинником інноваційних змін у діяльності, музеїв стало впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, які, значно розширили і поглибили діалог із суспільством, урізноманітнили музейну, комунікацію. З’явилися оригінальні форми спілкування з відвідувачами, межі, музейного простору сягнули інших країн та континентів., З’ясовано, що незаперечним фактом позитивних зрушень у сучасному, 8, музейництві є відродження музейного меценатства як суспільного явища. У, результаті дослідження історії розвитку цього феномену, його мотивацій, форм, поширення визначено закономірність появи такого явища саме в такому, суспільстві, яке позбавлене тоталітарних рис. Аналіз форм та інтенсивності, взаємодії музеїв та меценатів вказує на ще недостатній рівень їхньої співпраці,, підтримку музеїв благодійниками гальмує відсутність сприяння зі сторони, держави та відповідного законодавства., Доведено, що вирішальним чинником у розвитку музейної справи та, збереженні музейних цінностей виступає антропологічний фактор. Впродовж, усіх історичних періодів українське музейництво творилося інтелектом, працею, та самопожертвою подвижників української культури. Їхні теоретичні розробки, з музейної тематики, практичний досвід у галузі та мужність у відстоюванні, національних раритетів у роки тоталітарної держави в умовах ідеологічного, тиску, а згодом участь у розбудові музейництва в незалежній Україні розвивали, музейну справу, зберегли національне надбання українського народу., Підготовлено рекомендації подальшого розвитку музейної справи, України, що стосуються удосконалення нормативно-правової бази в музейній, галузі, законодавчого зміцнення повноважень Музейної ради при Міністерстві, культури України (створена 2012 р.), створення Всеукраїнського науково-, дослідного музеєзнавчого центру, Національного інформаційно-, комунікацйного центру для комп’ютеризації та автоматизації обліку музейних, експонатів, загальноукраїнського музеєзнавчого друкованого органу,, підвищення престижу професії музейника, вирішення питань підготовки, висококваліфікованих кадрів у музейній галузі, вшанування пам’яті, подвижників музейної справи України., Ключові слова: музей, історія музейної справи, музеологія, мнемологія,, політичні репресії, громадські музеї, музейний простір, музейні комунікації,, музейне меценатство.