Соціально-політичний аспект богословських ідей Івана Проханова

Марюхно Н. М. Соціально-політичний аспект богословських ідей Івана, Проханова. – Рукопис., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за, спеціальністю 041 – богослов’я. Національний педагогічний університет імені, М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України, Київ, 2021., Дисертація присвячена виявленню та критичному аналізу соціально-, політичного аспекту богословських ідей Івана Проханова. У дисертації вперше у, вітчизняному богослов’ї реконструйовано цілісну систему соціально-, політичного богослов’я Івана Проханова. Виявлені особливості соціально-, політичного богослов’я проповідника Проханова, яке стало, контекстуалізованою теорією докорінної модернізації традиційного суспільства., Це богослов’я може бути застосованим до нових умов постмодернізму, що, вимагають цілісної трансформації соціально-політичної активності українських, протестантів. Проаналізовані основні принципи соціально-політичної теології, Івана Проханова, встановлено їх відповідність біблійному світогляду, їх, ефективність, у тому числі їх практичну значимість для сьогоднішньої місійної, роботи в умовах постхристиянського світу як загального контексту. Виявлено,, що соціально-політична теологія Івана Проханова була органічною частиною, його проекту модернізації євангельського руху. Висновки та теоретичні, положення, отримані в результаті дослідницької роботи, сприяють більш, глибокому розумінню процесів, які відбуваються в українському євангельському, русі та у його взаємодії із суспільством протягом історичних періодів, модернізації та постмодернізації., Актуальність дослідження. Український протестантизм на сьогодні, перебуває у пошуку шляхів для оновлення власної ідентичності, намагається, віднайти ефективні моделі місіонерської діяльності в умовах світоглядних, викликів доби постмодерну, створити відповідні біблійному світогляду моделі, 3, відносин із державою і суспільством. За цих умов українське протестантське, богослов’я звертає увагу на досвід основоположників традиції, яка близько 150, років була спільною для України та Росії. Серед цих основоположників особливе, місце належить Іванові Проханову. Він не лише запропонував особливу модель, ідентичності, яка була найбільш вдалою в історії українського і російського, протестантизму, починаючи з 1930-х років, але й за десятиліття власного, служіння створив моделі соціально-політичної активності протестантів,, обґрунтування критики православ’я, парадигми місійної та соціальної, діяльності. Критичний аналіз та наукове осмислення соціально-політичних, богословських ідей Івана Проханова може бути джерелом оновлення теорій і, практичної діяльності українського протестантизму., Іван Проханов походив із середовища домодерної культури молокан, був, одним із представників руху за модернізацію вітчизняного протестантизму в дусі, ідеалів англійського руху святості, мав світогляд, що у більшості елементів, схожий із світоглядом сучасних українських протестантів. При цьому Іван, Проханов сміливо створював проекти розширення діяльності протестантських, громад щодо преображення всього суспільства – від місцевих громад до цілого, людства. Окремі його ідеї випередили соціальне вчення папи Івана XXIII та, інших теоретиків цілісного християнського гуманізму щодо трансформації, розвитку цілого людства і побудови соціуму любові. Також в умовах нових, штучних обмежень щодо релігії може бути використаним досвід Івана, Проханова із розбудови протестантських спільнот., Метою дослідження є критичний аналіз соціально-політичних ідей, богослов’я Проханова та особливостей його проектів духовного реформування, релігійно-церковного життя., Об’єктом дисертаційного дослідження є богословська спадщина Івана, Проханова., Предметом дослідження є соціально-політичні ідеї богословської, спадщини Івана Проханова., 4, Наукова новизна. Досліджено, що основоположні протестантські, принципи мирського шляху спасіння, глибокий внутрішній особистий досвід, навернення та радикальне рішення стати відданим справі євангелізації за взірцем, апостола Павла, усвідомлення необхідності активної громадської та соціально-, політичної позиції привели Івана Степановича Проханова до ідеї духовної, реформації Православної Церкви, яка в умовах імперського самодержав’я, потрапила у залежність від світської влади й припинила належним чином, виконувати свою християнську місію. Доведено, що цю ідею Іван Проханов, сприймав у комплексному богословсько-філософському розумінні євангельської, проповіді, громадсько-соціальної та політико-правової діяльності, метою чого, було охоплення усіх аспектів життя як окремої людини, так і суспільства в, цілому., Істотні наукові результати, що становлять новизну дисертаційної роботи,, виносяться на захист та конкретизуються у таких положеннях, Вперше:, -було проведено богословсько-релігієзнавчий аналіз творчої спадщини, Івана Проханова на предмет виокремлення в ній соціально-політичних ідей, що, свідчать про виразно практичну спрямованість його богослов’я та доведено, можливість актуалізації цих ідей у контексті початку XXI століття;, -виявлено специфіку тлумачення Іваном Прохановим євангельського, руху як народної Реформації, яка має стихійний характер, а не насаджується, західними проповідниками;, -проаналізовано історію духовного формування Івана Проханова, яка, засвідчує, що він, як ревний віруючий-протестант, громадський і релігійний діяч, був «продуктом своєї епохи», яка характеризувалася бурхливими подіями в усіх, сферах життєдіяльності суспільства й очікуваннями на великі його, трансформації. Водночас, не можна недооцінювати при цьому і його родинне, релігійне виховання в традиціях молоканської общини, а також цілеспрямоване, самотворення своєї власної особистості, що призвело до досвіду особистого, навернення й визначило сенс і мету його життя;, 5, -доведено, що, за Іваном Прохановим, Словом Божим мають бути, освячені усі сфери життєдіяльності людини й, відтак, політична сфера не, повинна ігнорувати християнські моральні заповіді та принципи. Християни, мають відсторонюватися не від політики загалом, а від такого її розуміння, коли, політику ставлять «по той бік» християнських моральних принципів і норм., Отже, богослов втілював свої соціально-політичні ідеї в практичне життя народу, задля духовного відродження окремо кожної людини та оновлення духовно-, релігійного життя у цілому;, -виявлено, що правотворча діяльність Івана Проханова, в центрі якої була, вимога запровадити в законодавство правові норми, які б гарантували в країні, свободу совісті й відокремлення церкви від держави, відповідають ідеї правової, держави, яку обстоював український філософ права неокантіанець Б.О., Кістяківський. Іван Проханов рішуче виступав проти сваволі поліцейської, держави у відносинах із релігійними організаціями й прагнув до того, щоб у, правовій християнській державі діяв принцип пріоритетності закону, який, повинен виражати вищі цінності правової держави й гідності особистості;, -доведено, що Іван Проханов критикував цезаропапістську сутність, Православної Церкви, яку він називав «Церквою без Євангелія», гостро, критикував її за повну підлеглість державі з тим, щоб православна спільнота, краще зрозуміла системну релігійну кризу, викликану зрощенням православного, духовенства з державними структурами й усвідомила необхідність прагнення до, набуття духовної свободи на основі євангелічного пробудження; критикуючи, опір оновленню внутрішнього церковного життя, стверджував, що правовою, передумовою реформування Православної Церкви на основі християнських, євангельських цінностей має стати закон про відокремлення церкви від держави;, -з’ясовано, що в своїй інтерпретації різноманітних феноменів соціального, і політичного буття людини й суспільства Іван Проханов чітко і послідовно, дотримується принципів та положень християнського антропоцентризму на, противагу гуманістичному (атеїстичному) світогляду, прихильники якого, вважали, що людина має всі підстави для спасіння у самій собі й тому, 6, заперечували необхідність для цього Божої благодаті; звідси походить його, переконання у тому, що не політична революція, а духовна реформа релігійно-, церковного життя потрібна була у той час;, -розкрито принципову різницю між двома, поширеними в релігійних та, політичних колах дореволюційної Росії соціалістичними доктринами, що, конкурували між собою, і які, услід за С.М. Булгаковим, можна умовно виразити, в антитезі «християнський соціалізм – атеїстичний соціалізм». У цьому, контексті доведено, що «соціальна Євангелія» Івана Проханова чітко, зорієнтована на соціалізм християнського толку, адже, на його переконання,, досягнення ідеального соціального життя можливе тільки через любов і, доброчинність, які проповідує Євангеліє, через соціально-етичну реформацію, а, не через соціалістичну революцію;, -висвітлено, що попри звинувачення Івана Проханова як лідера, російського євангельського руху царським урядом та «православними, місіонерами», керованими обер-прокурором К. Побєдоносцевим, за його, нібито,, «підривну діяльність» проти держави та Православної Церкви, він до кінця своїх, днів був переконаний у тому, що на Росію очікує винятково визначна роль в, історії й вона здивує увесь світ великими справами в духовно-релігійній царині, життя, ставши спочатку другою Америкою, а потім і світовим лідером із цілісної, соціальної трансформації всього життя народу; однак задля цього Росія повинна, прийняти Христа і Його Євангеліє як основу життя і відновити первісне, апостольське християнство., Уточнено:, – значення теології Івана Проханова для напрацювання українськими, християнами принципів соціальної доктрини, що були б ефективними в умовах, суспільства доби постмодерну і суспільного світогляду, визначеного ідеями, постмодернізму., Набуло подальшого розвитку:, -розуміння діалектичної єдності місцевих та універсальних рис, ідентичності в українському та російському протестантизмі., 7, Ключові слова: протестантське богослов’я, політичне богослов’я,, євангельський рух, релігійна свобода, християнський соціалізм.