Українсько-угорські етюди. Вип. 3. / За ред. Л.В.Войтовича. Львів: Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, 2019. 306 с., Одним з проявів національного пробудження народів Цен-, тральної Європи стала поява національних історіографій. Ключо-, вими питаннями, які ставили перед собою представники угорської, історіографії, було походження угорців, набуття ними батьків-, щини, початки історії угорців в Європі, співжиття з іншими на-, родами., Найраніші писемні джерела з історії угорців (Gesta Hungarorum, та ін.) тісно пов’язували цей народ з іншими кочівниками, які у, свій час подолали шлях з Азії до Європи – печенігами, узами, ку-, манами. У ХІХ – на поч. ХХ ст. важливим фактором, який зумо-, вив увагу до кочівників, був політичний. Угорщина була оточена, слов’янськими та германськими народами, зростання пангерма-, нізму та панславізму, національне відродження румунів загрожу-, вали ізоляцією угорців., Тому представники угорської політичної еліти були зацікавле-, ні у контактах з Туреччиною та глобальним Сходом, а науковці, небезпідставно шукали коріння угорців на Сході, вивчали історію, угорців у зв’язку з історією інших кочівників, цікавилися не лише, угро-фінськими, але й тюркськими мовами, візантійськими та, східними джерелами до історії угорців, печенігів, куманів. Під-, креслювався войовничий характер кочівників порівняно з «мир-, ними» народами, які мешкали на Півночі Європи (саамі, фінами,, комі та ін.). Так виникло явище угорського туранізму., Успіхи угорської історіографії 19- першої половини 20 ст. у, вивченні минулого неугорських кочівників в Угорщині (П. Хорват,, Д. Феєр, Л. фон Селаї, П. Гунфалв’ї, Д. Паулєр, Д. Дьярфаш,, Я. Єрнеї, Б. Кошані, І. Поланьї, Я. Бєліцкі, І. Кнєжа, Л. Мада-, раші, Д. Мішкольці, Д. Місарош), залишених ними археологічних, пам’яток (Д. Надь, Д. Н. Кішлегі, Д. Кальман,Н. Феттіх), мови,, західних, візантійських і східних джерел (Г. Куун, М. Кмошко, З., Гомбоц, Д. Немет,Г. Фехер, Д. Моравчик, Д. Дьйорфі, Л. Рашонь,, М. Дьйоні) у немалій мірі пов’язані з захопленням кочівниками,, яке панувало в угорській історіографії в той час., Після поразки Угорщини у Другій світовій війні, і, особливо,, після поразки повстання 1956 р,. політичні обставини змусили де-, яких угорських вчених (Е. Лєдерер, І. Бертеньї, А. Барта)писати, про негативну роль кочівників та германських народів і позитив-, ну роль слов’ян в історії Угорщини. Попри це, навіть в соціаліс-, тичний період угорська археологія, медієвістика, сходознавство, та візантиністика мала значні успіхи у вивченні історії печенігів,, узів та половців в історії Угорщини та Європи взагалі (К. Цегле-, ді, А. Рона-Таш, І. Зімоньї, І. Ердеї, А. Палоці-Хорват, Г. Хатха-, зі,Л. Шельмеці, Д. Крішто)., Падіння Берлінського муру, вступ Угорщини до ЄС принесло, певні зміни в загальній тенденції ставлення угорських істориків, до кочового минулого угорців та до кочівників, які супроводжу-, вали угорців на історичному шляху. Один з провідних угорських, археологів, Чонад Балінт, заявив про потребу відмовитися від, Steppenfixєrung, зацикленості на кочівниках, і більше звертати, уваги на європейську складову угорської історії. Політичні тен-, денції у гуманітарних студіях Угорщини не применшують важли-, вої ролі, яку відіграють угорські сходознавці, історики та архео-, логи у вивченні пізніх кочівників Східної Європи., Ключові слова: угорська історіографія, печеніги, узи, кумани.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0