У статті розглядається дискусійне питання переваги порятунку чи винищення вояками УПА євреїв у 1943-1944 рр. У підсумку виходить, що переваги немає. Вояки УПА і рятували, і винищували євреїв одночасно. Участь в антиєврейських акціях залежала не від офіційних настанов штабу УПА, а, насамперед, від особистих переконань командирів загонів. Немає підстав однозначно стверджувати, що євреїв масово вбивали за німецьким «расистським» зразком задля розчищення території для «етнічних» українців, адже прямих інструкцій щодо такої політики не існувало. Можна припустити, що вбивства євреїв носили несистемний, локальний, в окремих випадках навіть індивідуальний характер і були пов’язані з прагматичним підходом командирів УПА – турботою про власну безпеку: євреї не мали перейти на бік радянських партизанів і виказати місце розташування повстанців. Свідчення виживших євреїв, які перебували в лавах УПА і померли в похилому віці, доводять, що повстанці сповідували вибірковий підхід і виходили з позицій «потрібності» для загону тих чи інших осіб.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0