Літературознавчі студії. – 2013. – Вип. 39, ч. 2., У статті розглядається одна з можливих варіацій діалогу між літературою та архітектурою у літературному творі. Мова архітектури стає засобом комунікації нових вимірів епіфанічного досвіду протагоніста у романі В.Ґолдінґа «Паперові люди», що і розширює значеннєву глибину роману, і суголосить констативним мотивам у творчості письменника. Радість і сумнів протагоніста постають синекдохою амбівалентного ставлення самого автора до релігії та метафізики.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0