Богословська антропологія Антіохійської школи та роль її спадщини у розвитку слов’янських культур // Дар'я Морозова

Морозова Д.С. Богословська антропологія Антіохійської школи та, роль її спадщини у розвитку слов’янських культур. – Кваліфікаційна, наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук, за спеціальностями 09.00.11 – релігієзнавство; 09.00.14 – богослов’я., Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2021., Дослідження розглядає дві тісно пов’язані теми: антропологічну думку, Антіохійського патристичного осередку та її роль у розвитку слов’янських, культур і, насамперед, Київської традиції. У вступному І розділі підсумовано, наукову літературу щодо Антіохійської школи, обґрунтовано методологію,, окреслено мультикультурний ландшафт, у якому формувалася школа., Стислий історичний нарис формування школи зіставляє іманентний погляд, антіохійців на власний інтелектуальний родовід із поглядами провідних, патрологів. Показано, що самі антіохійські богослови доби розквіту школи, (IV-V ст.), на відміну від частини дослідників, вірили в континуальність свого, осередку. Їхня постійна орієнтація на позицію діячів, яких вони вважали, своїми попередниками – від апп. Петра і Павла, св. Ігнатія і св. Феофіла аж до, свтт. Мелетія, Флавіана, а потім і Золотоуста – сама по собі була, формотворчою для їх думки., Мета дослідження визначена з урахуванням наукової проблеми,, актуальності обраної теми та стану її дослідження і полягає у філософсько-, релігієзнавчому та богословському аналізі специфіки богословської, антропології Антіохійської патристичної школи та досліджені її впливу на, Київську богословську традицію., Об’єктом дослідження є твори Антіохійської школи патристики, а, також твори середньовічних і ранньомодерних діячів Київської школи., Предметом дослідження є антіохійські антропологічні погляди та, соціальні стратегії, їх формування, розвиток і вплив на Київську традицію., 3, Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше, цілісно розглянуто антропологічну думку Антіохійського патристичного, осередку в контексті культури пізньої античності, а також вперше простежено, вплив цієї думки на Київську богословську традицію., Новизна результатів дослідження розкривається у таких положеннях:, Уперше:, – реконструйовано автобіографічний наратив Антіохійської школи і, продемонстровано його значення для конструювання ідентичності сирійських, халкідонітів, які виводили свою традицію від апостолів Петра і Павла та, ототожнювали себе з осередками мелетіан та іоанітів;, – виявлено, що розташування антіохійцями образу Божого поміж, видимим і невидимим у людині було спрямовано, з одного боку, на піднесення, ролі тілесності та, з іншого боку, на уникнення сексизму та інших негативних, наслідків буквального матеріалізму;, – показано, що врівноважена антіохійська еклезіологія, позначена, відносною рівноправністю та гармонійним співіснуванням мирян і чернецтва,, спиралася на збалансовані уявлення про співвідношення людської та, ангельської природ;, – зіставлено головні педагогічні парадигми, притаманні Антіохійській, школі, – платонічну парадигму міста-фортеці і аристотелічну парадигму, палімпсесту – і продемонстровано, що сусідство цих парадигм дає змогу, сполучати ідеали самозаглиблення та відкритості до інших, які досі, протиставляються в сучасній гуманітарній науці;, – виявлено етичні наслідки домінування ідеї свободи у антіохійській, антропології: радикальний протест проти рабства, контекстуалізацію, монархічної влади та інших форм підкорення, наголос на незнищенній, внутрішній свободі особистості;, – розглянуто глибоко відмінне від античної дихотомії праці та дозвілля, антіохійське інтегральне бачення праці, яке утворювало концептуальне, 4, підґрунтя для єднання всієї християнської громади – фізичних працівників і, теоретиків – у літургійному служінні;, – вказано, що соціологічна думка Феодорита Кирського позначена, «капіталістичною поетикою», разюче відмінною від добре відомої науці, «комуністичної поетики» Іоана Золотоуста;, – показано, що в культурі Антіохії як мегаполісу на межі конкуруючих, імперій гостинність фігурувала як центральна християнська чеснота;, – досліджено терапію депресії у листуванні Феодорита Кирського і на, її прикладі показано вплив скептичної психотерапії на антіохійську, антропологію, який полягав, зокрема, у зваженому ставленні до страждання і, спробах зробити його помірним (μετριοπαθεία) за допомогою низки, специфічних методів словесного лікування;, – висунуто гіпотезу, що непропорційно велика увага слов’ян до, спадщини Антіохійської школи може пояснюватись ранньою хвилею, християнізації слов’янських теренів сирійськими місіонерами, яку обстоює Г., Лурьє;, – прослідковано вплив антіохійської христології на Слово про Закон і, Благодать митр. Іларіона, який виявився у питомо халкідонському акценті на, двоїстості природ Христа, увазі до Його дитинства, наголосі на зростанні в, Ньому Благодаті;, – виявлено, що послідовна залежність слов’ян від Антіохійської, традиції заклала основи для київського християнського гуманізму;, – окреслено вплив антіохійської агіографії на давньокиївський образ, святості, зокрема, на прикладі Житія преп. Феодосія Печерського, в якому, помічено не властиві іншим школам антіохійські комуністичні мотиви, а, також апологія читання, яку слов’яни асоціювали із Золотоустом;, – продемонстровано, що богословське підґрунтя дебатів між, старообрядцями та новообрядцями становила боротьба (гіпер)інтерпретацій, антіохійської спадщини;, 5, – виявлено тривалий вплив антіохійської гомілетики на усну культуру, слов’ян і доведено, що він відбився, зокрема, на українському фольклорному, культі «рахманів», пізньому відгомоні літератури про Александра, Македонського, який зберігся принаймні до середини ХХ ст.;, – прослідковано, що статут Львівського братства, затверджений, Антіохійським патріархом Йоакимом Дау, позначений такими характерними, рисами антіохійської еклезіології, як рівноправність монахів і мирян,, миряноправність, увага до сімейного життя;, – доведено свідому підтримку свт. Димитрієм Тупталом, маргіналізованих традицією ідей Антіохійської течії, його довіру історіографії, антіохійських діофізитів, співзвучність його євхаристійного богослов’я з, літургійною думкою антіохійців;, – виявлено вплив ідей про шлюб Золотоуста на етичний ригоризм, Стефана Яворського у відстоюванні християнських ідеалів шлюбу, що, спричинився до латентного конфлікту митрополита з Петром І;, – показано центральне місце антіохійської спадщини у перекладах, преп. Паїсія Величковського, яке становить разючий контраст його версії, філокалічного відродження із грецькою проалександрійською Філокалією, колівадів. Виявлено, що євхаристійне богослов’я Антіохії послідовно, розкрите у компілятивному творі Паїсія на користь частого Причастя, який, мав на меті радикальну зміну богослужбових практик;, – продемонстровано антіохійське коріння християнського епікуреїзму, Григорія Сковороди та його радикального акценту на свободі людини., Уточнено:, – розуміння антіохійських поглядів на співвідношення статей і, доведено, що сексизм, приписуваний антіохійцям дослідниками, в дійсності, походив із новозавітних Павлових Послань і був докорінно переоцінений, екзегетами цієї школи, понад усе, в Золотоустовій концепції «звільнення, доброчесністю»;, 6, – місце антіохійської спадщини в ранньому українському друкарстві,, показано, що там не просто домінували твори Іоана Золотоуста, а й відігравали, провідну роль психотерапевтичні ідеї Антіохії;, – уявлення про лінгвістичні знання Симона Тодорського, доведено, що, «халдейська» мова в його арсеналі була класичною сирійською, мовою, Едесько-Нізібінської і почасти Антіохійської шкіл патристики., Набуло подальшого розвитку:, – дослідження впливу мультикультурного середовища на формування, антіохійської патристичної думки, показано, що звичка мислити у подвійній, чи потрійній системі координат сприяла неоднолінійності думки школи та, схильності до ділення на партії;, – розпочате Е. Шором вивчення соціальної мережі Антіохійської, школи, і продемонстровано, що Антіохійська соціальна мережа, конструювалася на основі історичних наративів, які виводили її з, апостольських часів;, – осмислення комуністичних поглядів Золотоуста, показано, фундаментальну відмінність його нерепресивної, рустикальної,, родиноцентричної комуністичної утопії від інших історичних різновидів, комунізму;, – вивчення антіохійської концепції смерті і доведено, що містичний, матеріалізм спонукав до осмислення смерті не як звільнення душі від, «темниці» тіла, а як сну, що розділяє дві катастази тілесного життя – до гробу, і після воскресіння;, – дослідження антіохійської концепції депресії як атюмії; виявлено, кардинальну відмінність цього діагнозу від євагріанської концепції депресії як, акедії, доведено, що ці негативні антропологічні описи передбачають, протилежні антропологічні ідеали;, – розгляд впливів антіохійської христології, антропології, етики,, космології та екології на середньовічну слов’янську писемність; на низці, 7, прикладів показано постійну і різнобічну залежність філософії слов’ян від, думки Антіохійської школи., Ключові слова: богослов’я, богословська антропологія, спілкування,, ідеал людини, ідеал сім’ї, візія жінки, соціально-політичний ідеал,, християнський гуманізм, Антіохійська школа, Київська традиція.