Мікротопонімія кінця XVIII – початку ХІХ століття: Самбірський циркул // Оксана Мосур

Мосур О. С. Мікротопонімія кінця XVIII – початку ХІХ століття:, Самбірський циркул. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за, спеціальністю 10.02.01 – українська мова. Львівський національний університет, імені Івана Франка, Львів, 2019., Зміст анотації. Дисертація є першою спробою лексико-семантичного та, структурно-словотвірного аналізу мікротопонімів Самбірського циркулу кінця, XVIII – початку ХІХ ст. (на матеріалі онімного фактажу Йосифінської (1785–1788), та Францисканської (1819–1820) метрик). Пам’ятки названо на честь австрійських, імператорів – Йосифа ІІ та Франца І. Вони зберігаються у Центральному, державному історичному архіві у м. Львові (фонд 19 опис XIV і фонд 20 опис XIV, відповідно). Це перші поземельні кадастри Галичини, які містять деталізований, опис земель краю та економічну оцінку їхньої вартості. Метрики складаються з, комплексу документів: описів земельних границь громади, правил фасіювання нив,, сумаріїв, аднотацій, специфікацій, книг поґрунтового прибутку, в яких (книгах), міститься найбільша кількість мікротопоназв. Францисканська (1819–1820) метрика, – це виправлення змін у належності, площі, розмірах сільськогосподарських угідь,, які сталися за 34–35 років. Таким чином писарі в офіційних документах фіксували, назви малих географічних об’єктів, варіанти найменувань та динаміку змін в онімії., Самбірський циркул – адміністративно-територіальна одиниця Галичини, кін. XVIII – поч. ХІХ ст., який об’єднував 412 населених пунктів (міст, сіл,, передмість, присілків, хуторів). За сучасним адміністративно-територіальним, поділом це частина поселень Самбірського, Старосамбірського, Дрогобицького,, Турківського, Городоцького, Мостиського, Пустомитівського, Миколаївського,, Стрийського та Сколівського районів Львівської області., У першому розділі розглянуто зміст і ознаки поняття «мікротопонім»,, перелічено низку факторів, які є визначальними для виокремлення переліку, географічних об’єктів, назви яких доцільно вважати мікротопонімами. Виокремлено, власне мовні та позамовні риси мікротопонімії. До першої групи зараховано: 3, 1) тісний зв’язок з апелятивною лексикою – географічними назвами, (номенклатурними найменуваннями) і топонімами; 2) вкраплення діалектизмів та, іншомовних слів; 3) зв’язок з особовими назвами; 4) значна кількість назв-, орієнтирів; 5) різноманітність словотворчих формантів; 6) використання топонімної, метонімії і топонімної метафори у мікротопонімії; 7) вживання назв у, мікротопонімії в переносному значенні (конотонімізація). Позамовні ознаки:, 1) обмеженість кола людей і території, на якій назва є відомою; 2) відносно, короткий термін існування оніма; 3) нестійкість мікротопонімної системи, її, змінюваність, замінюваність, оновлення і поповнення новими одиницями у зв’язку з, соціально-історичними, культурними, фізико-географічними змінами; 4) залежність, від ознак і характеристик об’єкта., Проаналізовано Йосифінську (1785–1788) і Францисканську (1819–1820), метрики як джерело вивчення мікротопонімії Самбірського циркулу. Метрики були, об’єктом дослідження не тільки ономастів, але й істориків, краєзнавців, географів, тощо., Запропоновано методику опрацювання історичної мікротопонімії, способи, виокремлення онімів із контексту пам’яток. У дисертації використано, загальнонаукові та лінгвістичні методи і прийоми., Зроблено огляд досліджень українських та слов’янських (білоруських,, польських, чеських, російських, сербських, словацьких, словенських, болгарських,, хорватських, македонських) мовознавців у царині мікротопоніміки. З’ясовано, що, праці вчених присвячені аналізу лексико-семантичних та структурно-словотвірних, рис мікротопонімії, а також – типологічному, етнолінгвістичному та когнітивному, аспектам вивчення мікротопоназв., У другому розділі здійснено лексико-семантичний аналіз твірних основ, (мотивувальних баз) найменувань мікрооб’єктів. Мотивувальна база – лексема та її, похідні на апелятивному рівні, від яких утворювались оніми на зламі XVIII–ХІХ ст., Пропріативи поділено на дві групи: відапелятивні та відонімні., Деапелятивні назви мотивовані географічною номенклатурою краю та, антропогенними чинниками. Мікротопоніми, утворені від географічної термінології 4, – це похідні від орографічної і гідрографічної номенклатури; назви, що, відображають специфіку ґрунтів, рослинного і тваринного світу регіону., Антропогенні найменування – це пропріативи, що походять від лексики, землеробства та тваринництва, назв типу поселень та їхніх частин, споруд різного, призначення і їхніх частин, шляхів сполучення, народних промислів та ремесел,, вірувань, соціальної та етнічної диференціації населення, містять якісну та кількісну, характеристику об’єкта., Відонімні мікротопоніми – це відантропонімні та відтопонімні найменування., З’ясовано, що деантропонімні назви є похідними від прізвищевих назв, (протопрізвищ) кінця XVIII – початку ХІХ ст. Формально з-поміж прізвищевих назв,, які були твірною базою мікротопонімів, виокремлено ті, які співвідносяться з, іменами (християнськими та автохтонними слов’янськими), та власне, протопрізвища. Відтопонімні мікротопоназви поділено на три групи: похідні від, ойконімів, мотивовані мікротопонімами, утворені від гідронімів., В історичній мікротопонімії представлено основні принципи номінації, географічних об’єктів: через відображення у його назві зв’язку з назвою окремої, особи (групи осіб) або з назвами сусідніх (інколи віддалених) географічних об’єктів,, індивідуальних ознак денотата, соціально-історичних, суспільно-політичних,, культурних (релігійних) факторів., У третьому розділі проаналізовано структуру історичного мікротопонімікону., Виокремлено два рівні деривації назв малих географічних об’єктів – доойконімний і, ойконімний., Структурно-словотвірний аналіз мікротопонімів – це членування оніма на, твірну базу (твірне слово чи твірний корінь) і словотворчі засоби. За структурою, мікротопоназви Самбірського циркулу поділено на прості, складні, складені та, прийменникові форми., Прості оніми – однослівні назви, які утворились лексико-семантичним,, афіксальним, морфолого-синтаксичним способом і лексикалізацією, прийменникових форм. 5, У дисертації розглянуто два прийоми лексико-семантичного способу, творення: процес переходу апелятивів в оніми (онімізацію) та внутрішні, взаємопереходи у системі propria – з різних класів онімів (антропонімів, топонімів), до складу мікротопонімії (трансонімізацію)., Афіксальний спосіб деривації – це приєднання до твірної бази одного чи, одночасно кількох словотворчих афіксів (суфікса, префікса чи флексії)., Мікротопоніми Самбірського циркулу утворювались суфіксальним і префіксально-, суфіксальним (конфіксальним) способами. Продуктивними були суфікси: -івк-а, -к-, а, -их-а, -щин-а, -иц-я, -ець, -ств-о, -ис(ь)к-о, -ищ-е, -ищ-а. Виокремлено три, префіксально-суфіксальні моделі творення мікротопоназв: під- … -*ьj(e),, за- … -*ьj(e), за- … -к-а., Морфолого-синтаксичний спосіб творення – малопродуктивний на зламі, XVIII–ХІХ ст. У пам’ятках знайдено взірці субстантивації якісних та відносних, прикметники усіх трьох родів у формі однини та множини., Незначна кількість мікротопонімів кін. XVIII – поч. ХІХ ст. утворилася, лексикалізацією прийменникових форм. Лексикалізувалися поєднання відмінкових, форм із прийменниками за, під, між, на, над, перед, по, поза., Складні назви – результат лексико-синтаксичного способу деривації та, основоскладання (1) поєднання прикметникової основи та іменника, 2) поєднання, числівникової основи та іменника)., Складені пропріативи – поєднання двох, трьох і більшої кількості, повнозначних компонентів. Виокремлено структурні моделі дво- та тричленних, пропріативів., Мікротопоніми у формі прийменникових конструкцій – поєднання, прийменників із відмінковими формами загальних та власних назв., Описано структурно-словотвірні зміни у мікротопонімії Самбірського, циркулу. Мікротопонімія – це система, яка «живе», розвивається, змінюється чи, занепадає. Це клас пропріальних одиниць, який найшвидше оновлюється. Вони, залежні від змін географічного середовища та соціально-історичних, культурних,, економічних умов. Зауважено три тенденції у розвитку пропріативів: 1) назви, залишаються незмінними в обох кадастрах; 2) оніми, зафіксовані у Йосифінській, метриці, писарі не фіксують у Францисканській метриці; 3) найменування кін., XVIII ст. зазнають змін, модифікацій на поч. ХІХ ст. Найбільше тих мікротопоназв,, які залишаються незмінними в обох пам’ятках., Свідченням динамічних процесів у мікротопонімії є паралельне називання, одного денотата. Виокремлено фонетичні, словотвірні, лексичні, морфологічні,, синтаксичні, графічні та комбіновані (фонетично-словотвірні, морфологічно-, словотвірні, синтаксично-словотвірні, синтаксично-морфологічні та ін.) варіанти, мікротопоназв. Виокремлено екстралінгвальні та лінгвальні чинники варіювання, лексичних мікротопонімів., Ключові слова: мікротопонім, Йосифінська (1785–1788) метрика,, Францисканська (1819–1820) метрика, кадастр, Самбірський циркул, лексико-, семантичний аналіз, спосіб творення мікротопоніма, твірна основа, суфікс, варіант, назви.