Мошноріз М. М. Міфопоетика творчості Спиридона Черкасенка. -, Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі, спеціальності – 10.01.01 – українська література. Національний педагогічний, університет імені М. Драгоманова. – Київ, 2020., У дисертації вперше здійснено системний аналіз творчої спадщини, С. Черкасенка в міфологічному ключі, досліджено цілісну міфопоетичну модель, світу автора, що відображає його міфопоетичне світосприйняття та мислення;, прослідковано еволюцію письменника в освоєнні міфологізму наприкінці XIX – у, перші десятиліття XX ст. Окреслено систему бінарних опозицій як основних, складових поетичної моделі світоустрою у творчості С. Черкасенка; встановлено, особливості актуалізації міфологем, архетипів, та міфосюжетів у творах митця., У першому розділі «Міфологічна парадигма літератури і творчість Спиридона, Черкасенка» висвітлено теоретичні засади використання міфу в художній творчості,, схарактеризовано історико-літературні аспекти функціонування традиційних, міфологічних сюжетів, мотивів та образів у красномовному письменстві, кін. XIX – поч. XX ст. За доби модернізму в письменників з системно сформованим, індивідуальним стилем на перший план виходять неоміфологізуючі підходи,, твориться рафінована культура літературного міфологізму, продукуються так звані, авторські міфи., С. Черкасенко, продовжуючи літературну традицію романтиків, у власних, художніх текстах запозичив та трансформував, надав нового осмислення, міфологічним елементам, враховуючи найактуальніші проблеми самовизначення, українського народу і виборення ним волі, чим сприяв інтеграції українського, письменства у загальноєвропейські процеси реміфологізації буття, кін. XIX – поч. XX ст. У різножанрових творах С. Черкасенко вдається до, наслідування національної міфології, запозичення мотивів, образів і цілих, міфологічних сюжетів, нетрадиційно переосмислюючи та трансформуючи, з, національну й інонаціональну міфологічну стихію та продукуючи власний, національний міф., Міфопоетичний світ лірики та ліро-епосу С. Черкасенка побудований на, бінарних опозиціях «Україна – чужина», «добро – зло», «світле – темне», що, передають авторське сприйняття світу. Центром міфопростору поезії С. Черкасенка, є Україна (часто уподібнена Єрусалиму), яка асоціюється з раєм, а український, народ зіставляється з нездоланним Антеєм через тактильний зв’язок із матір’ю-, Землею. Автор переконаний, що будь-який народ нездоланний, доки житиме на, своїй рідній землі, плекатиме традиції і віру предків. Національними героями в, поезії Черкасенка є козаки Байда, Залізняк, Іван Гонта, які підпорядковуються, законам авторського патріотизму, вирізняються жертовністю та відмовою від, власного «я» заради рідної країни, а також українські січові стрільці. Загальним, міфологічним концептом поезії митця виступає єдність людини та природи,, органічно пов’язана з українським степом, що є категорією свободи, волі, місцем, зародження і тривання вільного духу., Противагою сакральному центрові є чужина, часопросторову дійсність якої, автор зобразив у чорному кольорі (чи без барв), – з нею пов’яний мотив пошуку, втраченого раю. Основним елементом міфопоетичного простору є шлях, що, асоцієються з початком повернення ліричного героя до сакрального центру., Міфологема шляху символізує шлях спокути, не однієї людини, а цілого народу,, який зображено як шлях по воді (цикл «На тихі води, на ясні зорі»),, Міфопоетична модель світу лірики та ліро-епосу С. Черкасенка представлена, низкою міфологем. Це, зокрема, міфологеми ночі, сонця, спрута, міста, дзвону,, орнітологічні міфологеми (крук, ворон, сич, чайка, соловей)., Міфологема ночі – один із центральних образів всієї поетичної творчості, С. Черкасенка, що має антропоморфну та зооморфну подоби. Ця міфологема, дуалістична: як пітьма – ніч пов’язана з первісними страхами перед невідомим,, злом, відчайдушністю, божевіллям, смертю. А ще вона – час кохання та любощів, з, яким пов’язані любов, випробування пристрастю, окрилення ліричного наратора., С. Черкасенко створює свій символічний міфосвіт, де владарює «вічна ніч» -, 4, Царство Ночі, «царство сонне». Ніч як покровителька людей доброї волі (балада, «Бранка»), набуває додаткового смислового навантаження, увиразнюючи, національний міф визволення., Особливе місце в поетичній спадщині С. Черкасенка належить міфологемі, сонця, яка поєднує язичницькі значення та релігійну ортодоксію. Художню, трансформацію С. Черкасенка цієї міфологеми засновано на геліоцентричному, розумінні центру Всесвіту – еквіваленту слави, величі, божественності. Сонце, актуалізує в ліриці С. Черкасенка міфопоетичні сенси: джерела світла, центру буття, та інтуїтивного знання, втілення волі. Воно – орієнтир на життєвому шляху, з яким, асоціюється мотив праведної життєвої дороги, осяяної сонцем. Міфологема сонця в, експресивному мовомисленню С. Черкасенка має істотні ознаки близнюкового міфу, про створення людини Сонцем, із яким пов’язуємо мотив побратимства. Автор, ідейно й естетично модифікував космогонічний міф про боротьбу Сонця із, драконом, що персоніфікує Хаос. Зміну політичної ситуації в країні, відновлення й, утрату державності України початку XX ст. С. Черкасенко передає як міф про, кінцеве викрадення Змієм (архетип загарбника) дівчини-України., Відгуки Черкасенка віршем на події Національної революції не лише, продовжили традиційний фольклорний ряд символів (Краси-Дівчини й Нені-, України, чорних круків тощо), а й набули нового забарвлення. Лірика С. Черкасенка, абсорбувала й цілком нові образи-символи, як-от, Спрута. Цей не знаний у, народному бестіарії восьминіг – на перший погляд несподіване, проте історично, вмотивоване втілення лютого ворога Дівчини-України., У другому розділі «Дискурс міфологізму в художній прозі С. Черкасенка», досліджено особливості актуалізації міфологем, архетипів, традиційних мотивів та, міфосюжетів у епічних жанрах письменника., Художній світ малої прози С. Черкасенка змодельовано так, що визначальною, рисою міфопоетичної картини світу оповідань є бінарні опозиції «верх – низ»,, «світло – темрява», «свій – чужий». Особливу увагу в оповіданнях автор приділяє, межовому простору (до межових образів належать поле, степ, вода, вогонь)., Міфопоетичні структури малої прози С. Черкасенка проявляються на рівні тематики, 5, (біблійна міфологія), сюжету і композиції (міфологеми смерті, дороги) та, художньо-стильових засобів (хронотопна та кольорова символіка). Міфопоетична, картина світу спроектована в контексті давніх міфологічних уявлень про антисвіт-, пекло, оформлено за співдії натуралізму. Здебільшого в центрі міфопростору, оповідань перебуває Космічна Гора, що об’єднує небо та землю («Чорний блиск»,, «Нерви»),, Досить часто на сюжет оповідань накладається християнський міф. У цьому, разі їхні сюжети зіставні з біблійними мотивами про спокуси Єви змієм та вигнання, перших людей з раю («Нескінчена поема»), історією біблійних Марії та Марти, («Марта та Марія»), християнським міфом про Юдиту («Юдита»), В епіка поширені, також міфологічні мотиви вибору життєвого шляху («Марта та Марія»),, індивідуальної есхатології душі – її руйнування й оновлення («Пастка»), руйнування, світу традиційних цінностей, у якому не важливі сімейні стосунки і ціннісні, орієнтири («Нескінчена поема»),, Міфологему смерті в оповіданнях С. Черкасенка відтворено як симбіоз, міфологічних елементів та біблійно-християнських первнів. Відхід людини, асоціюється з вічним спокоєм, у якому немає ні болю, ні турбот, на противагу, гірким і ненависним реаліям життя. За допомогою оніричного мотиву С. Черкасенко, зобразив перехід із одного світу в інший («Чорний блиск»). Оригінальним є, зображення духовної смерті героя за допомогою архетипу блудного сина («Нерви»),, Роман «Пригоди молодого лицаря» С. Черкасенка акумулював ознаки, українського національного міфу, у якому поетизуються вільні, сміливі, відважні та, сильні духом герої-козаки, що обороняють незалежність Батьківщини, її предківську, віру, шанують культуру та традиції., Автор роману створив власну модель благого іншосвіту. Царство лицарів-, козаків, Запорозька Січ, яка постає еквівалентом міфологеми Раю – місця, абсолютного щастя, сакрального центру, до якого скерована душа лицаря-воїна., Місце завершення ініціації культурного героя, цей сакральний концентр, розташований у вертикальній площині (внизу), й у такий спосіб позначено «нижнє, розташування благого світу». Запорозька Січ у романі є просторовим ядром,, 6, гарантом національного буття, колискою лицарства, незбіжною з навколишнім, міфопростором. Шлях до неї непростий і асоціюється з перебігом послідовної зміни, та вдосконалення головного героя., У романі міфологема степу репрезентує особливості національної рецепції, природи й світосприйняття автора. Її побудовано на архетипній основі з поєднанням, східнослов’янського солярного міфу і християнської міфології та певними, авторськими унесеннями. С. Черкасенко художньо концептуалізував степ як, захисток для людини, місце, де вона почуває себе вільною. Український степ – це, аґональний простір, – там окрім козаків, почувають себе господарями татари та, турки. Уже багато віків свідком непримиренної боротьби козаків із татарами є, степова трава тирса (ковила)., Міфопростір роману – бінарний (його умовно можна розділити між чоловічою, і жіночою зонами) з опозицією «захід – схід». Місцем абсолютного щастя в, чоловічому міфопросторі є Січ та хутір, а у жіночому просторі його пов’язуємо з, міфологемою Дому. У міфопросторі роману хутір – утілення міфологеми «земного, раю», мрії лицарів-козаків про світ гармонії, спокою і достатку. Хутір – це локус, міфологізованого абсолютного щастя, до якого прагне козацька душа. Тож і хутір, Павла Гулого став аналогом космічної впорядкованості, рукотворною моделлю, гармонії, побудованої за зразком Січі., Мотив ініціації формує героїчно-міфологічний сюжет роману і впливає на, становлення цілісності героя. Мотив ініціації взаємопов’язаний із мотивом подорожі, та низкою подвигів героя, відображаючи процес індивідуального гартування., Ініціація в романі тривала в часі, тому передбачає проходження кількох етапів за, таким алгоритмом: руйнування соціальної ролі та відокремлення від звичного -, перетин кордонів «чужого» простору – зміна імені – проходження випробувань -, битва з чудовиськом – прийняття в лицарське братство – відродження – набуття, досвіду., С. Черкасенко відобразив козацькі міфологію та звичаї: прийняття до, козацтва, побратимство, культ шаблі як приналежність до лицаства, лицарські, поєдинки та подвиги, характерництво. Український козацький світ у романі постає, 7, як світ світлий, позитивний, а світ ворогів (відповідно до традиції, зокрема, літературної XIX ст., це поляки та турки) – антисвіт, зосередження зла., У третьому розділі, «Міфопоетика драматургії С. Черкасенка», головну увагу, приділено висвітленню в аспекті міфологізму драматичних етюдів, ескізів, драм і, трагедій, функціонуванню образів-символів у таких творах, як «Казка старого, млина», «Старе гніздо», «Про що тирса шелестіла», «Ціна крові»., У драмах «Старе гніздо» та «Казка старого млина» змодельовано, есхатологічні передчуття суспільства, у яких, як і в есхатологічному міфі, набуттю, нового статусу світу передують ліквідація старого, трагічні втрати і тимчасовий стан, соціального хаосу. Синекдохальне зображення цілого через частину характеризує, міфологічний тип світогляду і мислення письменника. У «Старому гнізді», зокрема,, автор реалізував есхатологічну модель, яка песимістично висвітлила майбутнє, панського роду. Драма ж «Казка старого млина» кінець світу-космосу відтворила, через масштабні узагальнення «екологія природи – екологія душі» (катаклізм, природи під наступом цивілізації). В обох драмах есхатологічний мотив пов’язано з, міфологемою смерті, що ґрунтується на семантичній опозиції «життя – смерть». Так, драматург розкрив трагедію людини та родини, людини та природи на тлі умовно, історичному. У цих драмах автор змоделював трирівневу структуру есхатологічного, міфу, де перший рівень передбачає глобальну деформацію світопорядку, культурних, норм і правил. У «Старому гнізді» родинний незмінний устрій зруйновано, зв’язок, поколінь втрачено. Як наслідок молодь байдужіє до родинних цінностей, сім’я живе, гріховним життям. У «Казці старого млина» Ваґнер знищує природу незайманих, степів, що стає причиною хаосу світобудови., Другий рівень структури есхатологічного міфу – момент розкриття повної, істини про світ, що минає, і про всіх, хто жив в ньому і діяв. Це момент підбиття, підсумків історії. У драмах опосередкована персоносферою авторська, характеристика світу зроджує аналогію з пеклом на землі. Однією з причин зміни, раю на пекло стає першогріх засновника роду («Старе гніздо»), приміряння, Ваґнером на себе ролі месії («Казка старого млина»)., 8, Третій структурний рівень есхатологічного міфу – опис прийдешнього світу,, що змінить дотеперішній. Новий світ зображено кращим, здатним подолати, суперечності дійсності, сучасної авторській. Новий тип помешкання – дача – є, авторською антитезою до дворянського гнізда, натяком на прийдешнє щасливе, життя («Старе гніздо»). Пророчими ж словами Сусанин відтворено віру в оновлення, природи («Казка старого млина»)., Якщо есхатологічний мотив «Казки старого млина» реалізується через, всесвітню пожежу, то в «Старому гнізді» утоплення Ольги, початкувало руйнування, світу за християнськими традиціями (загибель землі в хвилях океану)., Апокаліптичне пов’язання з біблійними есхатологічних мотивами властиве, драматичному ескізу «Жах», сюжет якого корелює з християнським Судним днем., Біблійний мотив жертовності – основа сюжету ескізу «Повинен», у якому, безіменність та знеособленість героїв є виявом символістської концепції. Одноактні, драматичні твори передасть надію на спасіння, віру в нове життя через сонячну, символіку., У драматургії С. Черкасенка продуктивно функціонують бінарні опозиції:, космологічні (суперечка між Богом та Дияволом в драмі «Ціна крові»), біологічні, (чоловіче й жіноче в драмі «Про що тирса шелестіла»), етичні (добро і зло в драмі, «Ціна крові»)., Трагедія «Про що тирса шелестіла» по дієво апелює до історичного минулого, козацьких часів. Постать головного героя, народного легендарного козацького, ватажка Сірка, автор розкрив у іншому аспекті, відмінному від народнопоетичної, традиції. Його пов’язано з мотивом двійництва, застосованого при моделюванні, двосвіття хутір – степ, упровадженні прийому сну. Протистояння Ісуса та Юди в, «Ціні крові» можна тлумачити аналогічно як антагоністичне двійництво., У висновках синтезовано підсумки аналітичних спостережень та окреслено, еволюцію міфомислення та міфописьма С. Черкасенка., Ключові слова: архетип, міф, міфологізм, міфопоетика, міфотворення,, міфоаналіз, міфологема, хронотоп, міфопоетична модель світу, реміфологізація.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0