Хабарництво на Правобережній Україні: суспільно – історичні прояви, наслідки та засоби протидії (друга половина XIX – початок XX ст.)

Падалка С.С. Хабарництво на Правобережній Україні: суспільно –, історичні прояви, наслідки та засоби протидії (друга половина XIX – початок, XX ст. – На правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за, спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний педагогічний, університет М.П. Драгоманова. – Київ, 2018., У кандидатській роботі проведено історіографічний аналіз теми, який, засвідчив, що до питань хабарництва в Правобережній України в другій, половині XIX – початку XX ст. проявляли інтерес науковці впродовж, тривалого часу. Дослідження проблеми пройшло у своєму розвитку три, періоди. У дорадянську добу з’явилися праці, що опосередковано, характеризували фактори, які спричиняли прояви хабарництва, подавали, деяку інформацію про зловживання владою чиновників місцевих органів, державної влади і управління, місцевого самоврядування. У радянській, історіографії тематика державних інститутів самодержавства побіжно, перебувала у центрі уваги вчених, відтак маємо лише окремі праці, в яких, автори характеризували історію державного апарату, чиновництва,, соціальних груп на Правобережній Україні. Питання їх повсякдення,, ментальності, поведінки залишалися «білими плямами» в історичній науці., Для сучасного періоду дослідження проблеми властиве зростання уваги, вчених до історії хабарництва. Водночас аналіз історіографії проблеми, засвідчив відсутність цілісної праці з проблеми проявів, наслідків та, способів протидії хабарництву., Джерельна база дисертації представлена широким спектром документів і, матеріалів Центрального державного історичного архіву України в Києві,, державних архівів Київської, Житомирської, Хмельницької областей і м., Києва. Використані також опубліковані джерела: законодавчі акти Російської 3, імперії, документальні матеріали, матеріали періодичної преси та, публіцистики, мемуари., Теоретико – методологічною основою дослідження стали, загальнонаукові та спеціально історичні методи пізнання: аналіз, синтез,, узагальнення, системний, структурно – функціональний, порівняльно –, історичний, проблемно – хронологічний методи тощо. Праця має, комплексний міждисциплінарний характер. Її концептуальні підвалини, грунтуються на основі таких наук, як історія України, правознавство,, політологія, етнологія, культурологія, літературознавства, психологія,, економіка., З’ясовано, що наслідком розширення спектру проявів хабарництва на, Правобережній Україні став комплекс чинників, що сформувалися в, досліджувані роки у політичній, управлінській, правовій сферах. Політична, централізація мала результатом перетворення бюрократичного апарату в, інструмент насилля, а отже, підпорядкування його в більшій мірі службі, самому собі, ніж суспільним інтересам. За умов самодержавства, унеможливлювався ефективний контроль за діяльністю адміністративного, апарату, тому зберігалася така собі колективна безвідповідальність, коли, чиновники і влада, як дві сторони, підтримували взаємовигідні відносини., Основними формами проявів хабарництва на рівні царського двору і, центральної влади були фаворитизм, лобізм, протекціонізм, поєднання, державної служби з комерційною діяльністю, роздача податкових пільг,, надання монополії щодо певного виду комерційної діяльності, перешкода в, отриманні спеціальних дозволів, ліцензій на зайняття певними видами, діяльності, призначення на відповідальні державні посади. Хабарництво у, середніх ешелонах влади характеризувалося нижчим рівнем повноважень, хабарників та їхньої клієнтури і дещо меншими можливостями використання, державної власності у своїх особистих цілях. Перешкоди в економічній, діяльності виступали чинниками хабарництва. 4, Уточнено та проаналізовано ціннісно – ментальні і соціальні фактори,, які спричиняли прояви хабарництва. Ставлення до хабарництва в, українському суспільстві залишалося двояким. При високому рівні, хабарництва одночасно зберігався високий рівень осуду даного явища. Це, пояснювалося тим, що на індивідуальному рівні хабарництво бачилося, асиметрично: стосовно інших воно сприймалося негативно, а стосовно себе -, позитивно. Суспільство виявляло неготовність визнавати руйнівний вплив, хабарництва. У свою чергу хабарництво призводило до падіння довіри, суспільства до держави і органів влади. Хабарництво вкорінилося також в, ієрархічній структурі бюрократії, де була відсутня конкуренція. Хабарницька, поведінка чиновників виконувала функцію самоствердження і підвищення їх, самооцінки. Законодавство, яке імпламентувалося на Правобережжі, розмито, формулювало заборону чиновнику брати участь у процесах прийняття, рішень, які зачіпали їх економічні інтереси., Встановлено, що хабарництво підживлювалося численними дозволами,, ліцензіями, які до того ж далеко не завжди були економічно доцільними., Складним був порядок реєстрації підприємств, взяття їх на податковий облік., Підживлювало хабарництво і намагання держави контролювати окремі види, діяльності підприємств проявляли себе лише як механізми хабарництва. Ним, також викривлявся розподіл ресурсів у промисловості та інвестування більше, будівельної справи, нехтування потреб соціальної сфери. Хабарі, стимулювали додаткові видатки з державного бюджету. Негативний вплив, вони мали на інвестування галузей промисловості, обмежували окремі, іноземні інвестиції. Крім того, хабарництво спотворювало і стримувало, розвиток конкретного середовища, натомість стимулюючи надлишкові, капіталовкладення у паразитичний чиновницький апарат. Простір для, зловживань давала заплутаність норм податкового законодавства. Сферою, підвищеного ризику прояву хабарництва залишалися державні закупівлі., Чиновниками створювалися такі неправомірні процедури, коли державне, замовлення складалося таким чином, щоб його вимогам відповідав тільки 5, один постачальник. Нерідко ухвалювалися урядові рішення, які, забезпечували необгрунтовано сприятливі умови для окремих суб’єктів, господарювання, чи бізнесових операцій. Хабарництву на селі сприяли, неврегульовані відносини власності на землю, нерозвинутість селянського, самоврядування. У середовищі селянства воно пов’язувалося з традиційними, господарськими та побутовими митарствами., Підтверджено, що хабарництво в правоохоронній і судовій системах, мало свої прояви, які стосувалися дозвільної системи, покривання місцевих, чиновників, ведення слідства тощо. Новопостала судова влада не могла, забезпечити ефективної боротьби з хабарництвом, передусім тому, що чинні, принципи судочинства нехтували принципами незалежності суддів від, втручання виконавчої влади. Хабарництво в судовій системі крило в собі, найбільшу небезпеку, оскільки воно виявлялося зручним не лише для суддів,, а допомагало вирішувати свої питання в суді. Роль суддів часто зводилася до, обслуговування інтересів влади і збирання хабарів., Визначено, що усунення причин хабарництва відбувалося на основі, адміністративно – правових інструментів та громадських засобів протидії., Водночас ефективність заходів була різною. На Правобережній Україні, зберігалася недосконала система контролю за діями посадовців і запобігання, хабарництву з боку правоохоронних органів. Законодавство, що діяло,, залишалося занадто складним, містило прогалини, якими користувалися, судді, аби за хабар виправдати хабарника. Чинне законодавство містило, норми, якими вводилася адміністративна, а згодом кримінальна, відповідальність за порушення законів у сфері протидії хабарництву та, підвищувало санкції за злочини. Неупередженому розкриттю злочинів і, притягненню винних до відповідальності перешкоджала відсутність чесного, суду та ефективної системи правоохоронних органів. Водночас владою, робилися спроби віднайти засоби протидії проявам даного явища. За, сприяння влади, в громадсько – політичній думці була започаткована, дискусія навколо проблеми суті хабарництва, його першопричин і наслідків., Таким чином, якоюсь мірою усувалася аура утаємнення суспільством, існування хабарництва. Державні заходи по боротьбі з хабарництвом носили, обмежений характер і не мали бажаного наслідку, оскільки зверталась увага, передусім на усунення його наслідків, а зусилля спрямовувалися на, з’ясування причин., Доведено, що в досліджувані роки на громадському рівні були, напрацьовані інтелектуальні засоби, які в цілому давали позитивний ефект у, попередженні поширення хабарництва. Журналістами, літераторами,, науковцями підіймалися гострі соціальні проблеми, викривалися, антисоціальні дії чиновників, вибудовувалися певні художні образи у яких, засуджувалася моральна аура органів державної влади і самоврядування., Ключові слова: хабарництво, чиновник, суспільство, економіка, влада,, держава, політика, місто, село, побут, закон, література, наука, селянство,, промисловість, хабарник.