“З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ” №2 (58) 2022, Мета – на підставі наукових праць та архівних документів дослідити цілі та перебіг реалізації російським комуністичним режимом продовольчої диктатури в Україні за період з початку 1920 р., коли більшовикам вдалося втретє окупувати більшу частину території УНР, і до запровадження «нової економічної політики» (НЕП) в березні 1921 р. Також з’ясувати реакцію українського суспільства на відповідну продовольчу диктатуру і терор., Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, науковості, усебічності. Для реалізації мети були використані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, логічно-аналітичний та описовий методи., Для утвердження своєї диктатури, продовольчого забезпечення російських промислових центрів, лояльних категорій населення в самій Україні, Червоної армії, партійного, радянського, карального апарату, організації пролетарських революцій в Європі, російський комуністичний режим на чолі з В.Леніним потребував значних обсягів продовольчих і, насамперед, хлібних ресурсів. Отримати їх передбачалося, передусім, за рахунок хлібовиробничих регіонів України. Окупувавши на початку 1920 р. більшу частину території УНР, більшовики відразу відновили продовольчий визиск України, який був перерваний бойовими діями літа – осені 1919 р. На окупованій території було відновлено комуністичну політику і її складову – продовольчу диктатуру, головним чинником якої була продрозкладка. Москва, через своїх ставлеників, нав’язала Україні нереалістичний обсяг хлібної розкладки, який виконати в умовах занепаду аграрного сектору економіки було практично неможливо. Для її вилучення було задіяно широкий спектр адміністративних і карально-репересивних органів і заходів. Було відновлено Наркомат продовольства УСРР, під керівництвом якого сформовано воєнізовані продовольчі загони. Вони значною мірою складалися з російських робітників і утворювали окрему продармію, на яку покладалося завдання реалізації продовольчої диктатури. Водночас до визиску українських господарств окупаційний режим залучав частини Червоної армії, Української трудової армії, війська ВОХР тощо. Не дивлячись на широке застосування репресій і терору, виконання хлібної розкладки в 1920 р. фактично провалилося. Ключовими фактороми, що призвели до цього, були: спротив українського селянства, організований антибільшовицький повстанський рух, а також війна радянської Росії проти УНР, Польщі та Білої армії П.Врангеля. Лише з остаточною окупацією УНР у листопаді 1920 р., більшовикам вдалося в повну силу підійти до реквізиційного грабунку українського продовольства. Пік виконання продрозкладки припав саме на кінець 1920 р. – першу третину 1921 р. Однак поглиблення продовольчої диктатури викликало новий потужний сплеск українського руху спротиву, що фактично переріс у новий фронт антибільшовицької боротьби. Він став одним із головних чинників, який змусив більшовиків перейти до нової економічної політики, замінивши продрозкладку продподатком. Проте введення в дію останнього затягнулося до осені 1921 р. До цього часу в Україні продовжувалася «викачка» розкладки із застосуванням усіх репресивно-каральних методів і заходів минулих років. Виснаження українського селянства продовольчим терором 1920 р. – початку 1921 р. призвело до значного зубожіння українського сільсько-господарського сектору. Це, зокрема, негативно вплинуло на посівну кампанію весни 1921 р., що у поєднанні з продовженням продрозкладки та позаекономічними методами примусу, систематичним вивезенням зерна в Росію, а також важкими погодними умовами літа 1921 р., викликало масовий голод в Україні. Він, у свою чергу, завдав відчутного удару по антибільшовицькому повстанському руху.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0