Акцентні відмінності іменних частин мови та прислівників у виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. (Єв’є) порівняно з виданням 1648 р. (Москва)

Полуектова А. Ю. Акцентні відмінності іменних частин мови та, прислівників у виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. (Єв’є), порівняно з виданням 1648 р. (Москва). – Кваліфікаційна наукова праця на, правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних, наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. –, Чорноморський національний університет ім. П. Могили, Інститут, мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. – К., 2019., Одним із найважливіших формальних засобів системної фонетичної, організації української лексики є словесний наголос, який, виконуючи, ідентифікаційну, конститутивну, синтагматичну, стилістичну,, парадигматичну та диференційну функції, допомагає з’ясувати не тільки, лексико-семантичні, а й граматичні особливості окремого слова або класу, слів. У нашому дослідженні наголос є показником тогочасної української, акцентуації, відмінної від російської., Невід’ємною складовою частиною вивчення історії українського, наголосу є староукраїнська акцентна система, засвідчена, церковнослов’янськими пам’ятками. Дисертацію присвячено розгляду, акцентних відмінностей таких частин мови, як іменники, займенники,, прикметники, числівники та прислівники, що зафіксовані в цілком, тотожному за змістом тексті українського та московського видань, «Граматики» М. Смотрицького 1619 та 1648 рр. Основні аспекти, дослідження: зіставлення наголошення слів згаданих частин мови у двох, пам’ятках, надрукованих у Єв’є (1619 р.) та Москві (1648 р.); виявлення, акцентних відмінностей; з’ясування праслов’янської акцентуації, аналізованих лексем (словоформ) та порівняння її з наголошенням в обраних, пам’ятках; визначення відповідності чи невідповідності наголошення, досліджуваних слів староукраїнській природній вимові. 3, Відповідно до поставлених завдань під час дослідження були досягнуті, такі основні результати:, – визначено, класифіковано та систематизовано акцентні відмінності, іменних частин мови та прислівників у п’ятьох додатках до дисертації (в, аналізованих пам’ятках загалом виявлено 190 імен та прислівників з, акцентними відмінностями. Серед них іменників – 95 (50%), займенників –, 15 (7,9%), прикметників – 30 (15,79%), числівників – 12 (6,31%),, прислівників – 38 (20%). Ураховуючи словоформи і повтори з ідентичними, наголосами, загалом 635 акцентних відмінностей, з яких іменники складають, 234 (36,9%), займенники – 111 (17,5%), прикметники – 115 (18,1%),, числівники – 112 (17,6%), прислівники – 63 (9,9%);, – з’ясовано праслов’янську акцентуацію для аналізованих слів, (словоформ);, – зіставлено наголос лексем української та російської пам’ятки з, наголошенням в інших стародруках XVI–XVIII ст., словниках та, діалектологічних працях;, – установлено тенденції змін позиції наголосу в межах словозмінної, парадигми (де це можливо) або словотвірної пари;, – за допомогою порівняльно-історичного методу дослідження подано, характеристику наголосу в українській пам’ятці на предмет відповідності, староукраїнській вимові та виявлено особливості системи акцентуації різних, класів слів у староукраїнській мові., На останньому етапі дослідження було з’ясовано причини акцентних, відмінностей і встановлено особливості акцентної системи української мови, староукраїнського періоду. Основних причин, на нашу думку, можна, виділити декілька: по-перше, розбіжності в акцентних системах, староукраїнської та староросійської мови зумовлені відбиттям реальної, вимови, що побутувала в тогочасному живому мовленні; по-друге,, розбіжності в наголошенні слів як відображення церковнослов’янської, акцентної традиції, що пояснюється консервативним поглядом на акцентну 4, систему та прагненням зберегти давній наголос; по-третє, акцетні, відмінності, що з’явилися як наслідок копіювання надрядкових знаків (у т.ч. і, наголосів) з південнослов’янських пам’яток., Зміни наголосу, простежені в пам’ятках слов’янської писемності,, виявляють тенденцію до перебудови акцентної системи, тому український, наголос у давнину відрізнявся від російського, утворюючи власну систему., Це можна пояснити відходом від фонетичного принципу та початком дії, морфологічних чинників. Нові явища нашаровуються на давні основи, у, зв’язку з чим і відбуваються змішування давніх наголосів з новими., Акцентуація, зафіксована московським виданням, переважно збігається з, давньоруською та відбиває, певно, ранньосхіднослов’янську систему, наголошення. Наголос, засвідчений у «Граматиці» 1648 р., успадкований, сучасною російською мовою. Переважна більшість акцентних розбіжностей, свідчать про те, що зміни в наголошених формах викликані історичними, процесами, а не помилковим вибором позначки, указують на тогочасний, український наголос XVII ст., що був відмінний від російського цього ж, періоду., Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:, – проведено зіставний аналіз наголошення слів українського (1619 р.) і, московського (1648 р.) видань «Граматики» М. Смотрицького;, – виявлено, систематизовано та проаналізовано весь комплекс, відмінностей та особливостей наголошення іменних частин мови та, прислівників у «Граматиці» М. Смотрицького 1619, 1648 рр., граматиках і, пам’ятках ХІV–XVIII ст.;, – удосконалено методику дослідження акцентих відмінностей у, тотожних за змістом українському та московському виданнях тієї самої, пам’ятки;, – підтверджено існування проблеми трансформації тотожних за, змістом пам’яток українського та московського видань;, – з’ясовано причини відповідності чи невідповідності наголошування, слів у «Граматиці» М. Смотрицького 1619 р. староукраїнській акцентній, системі (І половини XVII ст.);, – встановлено, що переважна більшість слів українського видання, «Граматики» відбиває саме староукраїнський наголос зазначеного періоду,, відмінний від староросійського., Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає у, виявленні специфіки українського наголосу XVII ст., аналізі процесу, становлення акцентуації української та російської мов. У дослідженні історії, українського наголосу враховано також розгляд одиниць фонетичного,, морфемно-дериваційного, морфологічного і лексико-семантичного рівнів, мови. Результати, отримані в підсумку дослідження, можна використати для, написання підручників, посібників, монографій з історії українського, наголосу, під час укладання словника староукраїнських наголосів, для, порівняльно-історичного і типологічного вивчення акцентних систем, слов’янських мов. Фактичний матеріал можна застосувати під час, викладання курсу історії української мови, спецкурсів та спецсемінарів з, історичної акцентології української мови, порівняльно-історичної, акцентології східнослов’янських мов. Розробленою спеціальною методикою, можна послуговуватися під час розгляду акцентних розбіжностей в, ідентичних за змістом текстах. З її допомогою можна проаналізувати, еволюцію акцентуації досліджуваного слова (словоформи) від, пізньопраслов’янського до сучасного періоду., Ключові слова: акцентуація, акцентні відмінності, акцентна парадигма,, акцентний тип, давньоруська мова, іменні частини мови, наголос,, наголошення, словозмінна парадигма, прислівники, праслов’янська мова,, староукраїнські пам’ятки.