Наукові записки УКУ. – Львів, 2019. – Число XIII. – Серія: «Історія». – Вип. 3. – 312 c., В історичній науці 1970–1980-х років особлива роль належала Дніпропетров-, ському державному університетові й так званій «школі Ковальського», яка, досліджувала джерела ранньомодерної історії України і до якої належать, такі науковці, як Юрій Мицик, Сергій Плохій, Ганна Швидько та інші. Ми-, кола Ковальський, який народився у міжвоєнній Польщі, закінчив повоєн-, ний Львівський університет і захистив кандидатську дисертацію у Львові, й докторську – у Москві, спромігся не лише пережити декілька змін влади, та ідеологій, а й стати лідером чи не єдиної в Радянській Україні історич-, ної школи. Істотною рисою школи Ковальського було те, що вона поста-, ла й розвинулася в університеті, підпорядкованому безпосередньо Москві,, а не республіканському міністерству в Києві. У цій статті ми аналізуємо, контекст і показуємо зв’язок між розвитком історичних досліджень та, особливим статусом «закритого міста»; реконструюємо стосунки в три-, кутнику Дніпропетровськ – Київ – Москва як приклад стосунків «центру, і периферії» в радянській історіографії; висвітлюємо потенціал та обмежен-, ня джерелознавства як різновиду «ідеології професіоналізму» в українському, контексті; описуємо, що сталося зі школою Ковальського після скасування, «закритого» статусу Дніпропетровська та розпаду СРСР., Ключові слова: Микола Ковальський, школа Ковальського, Дніпропетровськ,, українська радянська історіографія, джерелознавство.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0