Цей роман – художнє дослідження складної історичної долі, що випала галичанам. На перший погляд, стиль роману може видатися величавим хаосом. Чого тільки в ньому нема: широке зображення життя древньої Галицької землі, язичницькі і християнські вірування, мистецтво трипільської та комарівської культур, причини виникнення так званих „татарських сіл” на Прикарпатті, трагедії наших національно-визвольних здвигів, філософія, патетика, багатослів’я… І весь цей огром рухається, снує перед очима читача все нові й нові події, факти. Проте цей Пушиків стиль – не розрив між змістом і формою, а художня єдність, яку цементує, в першу чергу, могутній рух авторської думки., Цей твір – це історія всього нашого краю і його людей, гімн їхній величі, незборимості, гідності. „Одна по-молодицьки хустину зав’язала на голові так само, як зав’язувала її мати, баба, прабаба, як лишень уміють зав’язувати галичанки. Вона мала великі й пишні перса. Між іншими жінками, працьовитими, як мурашки, ця була, немов царівна, з маленькими сережками у вухах, що блищали, немов дві великі краплі роси. Вона ніколи не пішла б торгувати своєю красою. Не посміла б стати на конкурс королеви краси. Вона своєю вродою прикрашала своє село”.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0